Петербурзький "правительствующий Сенат" у жовтні 1760 року отримав із Запорозької Січі відомості, нібито там бушує пошесть і масово мруть люди. З'ясувати все відрядили майора Кокуріна.
Декілька діб гонець скакав без сну й відпочинку. Уже в околицях Січі побачив обідраних людей. Ті, лежачи на вже промерзлій землі, стогнали й помирали. Їх вигнали із Січі, щоб через них не занедужали інші. Наполохані козаки поспіхом повикидали хворих майже голими й голодними. Лише декого інколи провідували друзі або родичі з Січі, приносячи теплу одежину чи буханець.
Далі Кокурін зустрів кількадесят хлопців - учнів січової школи. Учитель вів їх у безпечне місце. Майорові не радив їхати далі, бо на Січі - чума, смерть. Гонець злякався й завернув назад. У столиці доповів: Запоріжжя охоплене чумою.
Сенат негайно оголосив карантин. Січ оточили військові залоги. Заборонили в'їжджати туди й виїжджати звідти. На порушника чекала куля. Обер-комендант Чичерін, який виконував обов'язки київського генерал-губернатора, послав у зону лиха свого лікаря.
Дорогою той зустрів безконечні валки чумаків із возами, навантаженими кримською сіллю, та купців із фурами, переповненими тканинами й різним крамом. Вимазані дьогтем, щоб вберегтися від чуми, вони стояли таборами на підмерзлій землі, на крижаному вітрі. Наказ про карантин застав їх зненацька. Люди очікували дозволу рухатися далі.
У самій Січі за вказівкою з Києва закрили всі базарні крамниці, ремісничі майстерні, шинки та ятки. Щось продавали лише з-під поли. Сіль, яка зазвичай коштувала 13 коп. за пуд, тепер ішла за 50 коп. За бочку житнього борошна замість рубля брали три. Найбільше підскочила ціна на горілку - до 60 руб. за бочку. Доти її ціна рідко стрибала вище ніж 20 руб.
Сіль, яка зазвичай коштувала 13 копійок за пуд, тепер ішла за 50 копійок. За бочку житнього борошна замість рубля брали три
Проте хворих лікар у Січі не виявив. Жодного. Почав розбиратися. І з'ясував, що чутки про чуму пішли раптово. Четверо козаків, сівши чаркувати, налили горілки в посуд, у якому перед цим була отрута для мух і мишей. І вмить віддали Богові душу. Загадкова смерть посіяла паніку. Хтось вимовив: чума... І пішло-поїхало.
Доктор обстежив недужих, які лежали за межами Січі. Але вмирали вони не від чуми, а від холоду й голоду. Якийсь бідолаха валявся чотири тижні в канаві й залишився живим, лише відморозив ноги.
Лікар негайно помчав до Києва й доповів шефові, що ніякої чуми на Січі нема. Той не наважився повідомити в столицю, що паніка була даремною. Написав так: пошесть відійшла. Із Петербурга надійшов дозвіл зняти військову облогу з Січі й пропускати провіант. Тільки чумакам, які їздили до Криму й назад, наказали відбути шеститижневий карантин. Про всяк випадок.
17 
1
Комментарии