Кожен європеєць зазвичай різною мірою послугується трьома мовами, і від ступеню знання залежить, чи людина почувається зручно в сучасному світі, чи замикається в ґетто меншини.
Насамперед це, безперечно, національна мова, такі як французька, німецька, італійська, кастильська (іспанська), польська, українська і теж самостійні, але менш поширені мови інших країн. По-друге, це реґіональна чи етнічна мова: в Іспанії баскська, галісійська і каталанська; у Франції бретонська, ельзаська, провансальська, фламандська і для багатьох арабська; в Німеччині фризька, лужицькі й турецька, в Італії сардинська; у Великій Британії ґельська та інші говірки Шотландії, Уельсу і Корнуелу й афро-азіатські мови колишньої імперії; в Україні болгарська на Одещині, грецька в Приазов'ї, кримська (татарська), польська, російська, румунська на Буковині, угорська в Закарпатті, різні мови народів померлого Радянського Союзу. І всюди дедалі більше набуває вжитку англійська як мова міжнародного спілкування.
Щодо державної мови все насправді складніше, ніж здається. Дуже мало італійців володіє літературною мовою з тосканської говірки, а більшість воліє вживати п'ємонтський та інші діалекти. Південь Франції вживає свою (langue d'oc), а не паризьку мову (Ile de France). Лондонці (cockneys) розмовляють так, що пересічний англієць їх не завжди розуміє. Баварці не мають німецького ідеалу мови (Hochdeutsch). Кашуби і силезці в Польщі ревно плекають свою культуру. Данцям з норвежцями не вадить наявність двох різновидів їхніх мов. Лапландці на півночі шанують свою. Фінляндія визнала мову меншини за другу державну на відзначення внеску шведів у захист її незалежності. Албанія має принаймні два варіанти мови, а серби ніяк не можуть звикнути, що Хорватія вважає свою мову іншою.
Далеко не всі навіть освічені українці добре почуваються в літературній мові класики на основі київсько-полтавського діалекту. Ірландці дещо заздрять нам, бо незважаючи на рясну державну підтримку, мало хто з них добре знає власну гарну мову - далися взнаки кількасот років колоніалізму. Дехто наводить приклади кількамовних країн, але пам'ятаймо, що
бельгійської чи швейцарської мови не існує. Валлони, фламандці, мешканці альпійських кантонів становлять виняток на тлі нашої спільноти.
Перші рядки нашого гімну склалися за інших обставин. Відтоді Україна не вмерла і вже не згине. Прагнення марґіналізувати її обернуться проти самих апологетів людожерського етноциду, які заженуться на слизьке. Згубний "закон" виявиться самовбивчим для своїх авторів, відокремить зерня від полови і дасть нам змогу краще усвідомити свій шлях.
Україна має виняткові трагедії, але спільні закономірності Європи. Тому ставмося уважно і пильно до справді небезпечної зараз спроби ворогів знищити українську самобутність, а водночас пам'ятаймо, що йдеться не про життя і смерть, а лише про швидший чи повільніший, проте неминучий поступ. Зусиль докладати необхідно, адже людська гідність виховується, а не падає даром небесним.
Та не впадаймо панічно в розпач. Критичну точку пройдено, хоча не всі це помітили. Перші рядки нашого гімну склалися за інших обставин, але відтоді Україна вже не вмерла і не згине. Прагнення марґіналізувати її звернуться проти самих апологетів людожерського етноциду, які заженуться на слизьке. Згубний "закон" виявиться самовбивчим для своїх авторів, відокремить зерня від плевел і дасть нам змогу краще усвідомити свій шлях.
Шкода людей у штучно створеній окупаційній зоні на третину країни, яких на певен час відтято від цивілізації. Прикро, що це викличе русофобію і напругу міжнаціональних взаємин. Та нікому не поталанить назавжди ошукати загал; врешті-решт кара спіткає облуду. Лікарі знають, що коли незагоєна і прихована виразка труїть організм, треба гоїти рани, але спочатку виявити і видалити гній. Німці мудро сказали „Wir wissen von jedem und die Zeit haben" - "Знаємо про кожного і маємо час". Отож не журімося, співвітчизники, а гуртуймося, гартуймося і перемагаймо!
1 
1
Комментарии
62