Всі хочуть бути королями

– Пісню "Віват, король!" ми написали для Олега Блохіна. Він саме йшов із футболу, – розповідав мені колись композитор Геннадій Татарченко. – Тамріко Гвердцителі дуже підходила для цієї пісні. Але вона – грузинська княжна, спершу відмовилася співати оду чоловікові. Та час підтискав, і ми з Юрою Рибчинським принижувалися: "Ми – композитори і поети такі-сякі, а ти – талант. Врятуй нас від ганьби". Вона вийшла – і всі заплакали, Блохін – теж. А потім цю пісню почали просити на концертах, корпоративах – всі хочуть бути королями. Стала найпопулярнішою в репертуарі Тамріко.

На травневий концерт Гвердцителі в Києві я купила квитки місяців за три – це був подарунок мамі. ­Нарешті дочекалися. Ще до початку помітили в залі Рибчинського з величезним, як цілий кущ, букетом білих півоній.

Сидит на бесплатном месте, хоть бы розы купил

– Сидит на бесплатном месте, хоть бы розы купил, а то пожлобился, – голосно бурчить моя сусідка зліва. Вона аплодує через пісню і часто ­позіхає.

Тамара ж старається, рве душу й голос її заповнює кожну шпарину в залі. Мама витирає мокрі щоки й шепоче:

– Яка умничка, як вона шанується.

Гвердцителі саме виконує "Сіла птаха" та "Скрипка грає".

Зі сцени каже, що сьогодні – день народження Рибчинського і запрошує його і Татарченка на сцену. Співає "Віват, король!"

– Ой, посмотри на них, куда эти старики вырядились? Тоже хотят быть королями, не смешите меня, – моя сусідка виходить раніше за всіх.

Але доля зводить нас ще раз. ­Наступного дня пізнаю цей тріскучий голос у квітковому магазині.

– Скоко розы? 10? А пионы? Да вы с ума сошли – 15 гривен за штуку! – і натикається на мій погляд.

– Віват король, віват! – співаю я.

×