Нормальні хлопці

– Сань, збав, ми ж не на допиті, – сердито заявляю знайомому.

Випадково зустрічаємося у бабусиному селі на Волині. Колишній залицяльник моєї сестри став слідчим у райцентрі. Міцно бере мене під руку й тягне у місцевий гастроном.

– І ніяких "нє", сто років тебе не бачив. Посидимо пару минут, винця ­візьмемо, – приговорює.

Заходимо в магазин. Для глибокого Полісся – це і ресторан, і наливайка, і клуб за інтересами. За 15 років, що тут не була, здається, нічого не змінилось. Прямо – прилавок, вздовж стіни імпровізовані кабінки зі столиками. Попіль­ничками на них – банки з-під кави.

Де робиш? Заміж вийшла? Скільки дітей?

Доки згадую запах "кавалєрки", Сашко несе "угощєнія". На таці два стакани дешевого вина і три шоколадні цукерки. Вибрали місце, Саня вмощується навпроти.

– А тепер розказуй, де живеш? Де робиш? Заміж вийшла? Скільки дітей? Де чоловік робить? Скільки заробляє? Машина є?

Відчуваю, що для повноти обстанов­ки бракує лампи в очі та ­пальців – у двері.

На філфаці у мене була дуже вимоглива викладачка іспанської граматики. Доводити щось Галині Іванівні мало хто ризикував. Десяток додаткових запитань – і "трійка" гарантована. Але мала улюбленців. "П'ятірки" отримували зубрилки й потенційні невістки. Свого сина преподша дуже любила. Не знали про нього, мабуть, лише космонавти.

– Саша дуже гарний і вихований. Саша здобуває вищу освіту. Саша ціле­спрямований. Саша нікого не образить. У Саші має бути чемна дружина, я вибиратиму, – часто говорила. Вчився Саша у Школі міліції.

А якось Галина Іванівна прийшла дуже дивною. Вперше не відмітила прогульників, не дорікала за невиконані завдання. Цілу пару ми читали вголос та перекладали якийсь текст зі словником, а вона мовчала.

– Як ви думаєте, коли хороші хлопці стають отими мєнтами поганими? – неголосно спитала, коли лунав дзвінок.

×