Туфлі з гострими носами

Сестра просить позичити 100 доларів.

- Свекруха їде в Італію. Хочу, щоб чоботи мені на зиму привезла. Уже обходила всі магазини, у нас - лише ширпотреб, - пояснює.

- Італійці не роблять таких, як тобі треба. Вони наших зим ніколи не бачили. Я була в Італії - навіть натяку на нормальний мєх усередині нема, - переконую її.

- Хай хоч якісь привезе, все ж - італійські.

Так пристрасно хотів закордонного взуття мій тато. 1976-го він поїхав до Польщі. Десь неподалік Варшави має дві кузини. Вирішив провідати та погостювати. Польську батько знає, але тільки трохи. Це було і не потрібно, бо сестри говорили українською.

Якогось дня тато рушив прогулятися містечком. В одній із вітрин побачив розкішні чорні туфлі. Елегантні, лаковані, із гострими носами, оригінальними шнурівками, і коштують недорого.

Вирішив купити будь-якою ціною.

Продавчиня на прохання показати товар зреагувала дивно. Розмахувала руками й запевняла, що "то не для пана". Обуренню батька не було меж.

- Як то не для пана?! У пана є пеньондзи, - він показав гаманець.

- Пан не буде носити!

- Буде, буде. Давай сюди…

Зрештою продавчиня здалася. Взяла драбину й зняла модель із вітрини. Поставила перед батьком. Туфлі були з картону - для померлих.

А по гроші сестра так і не приїхала. Свекруху до Італії не пустили.

×