– На одному з відео Сашу побачили! Худющий, але живий, – телефонує поділитися радістю подруга Оля. Її чоловік потрапив у полон наприкінці минулого року. Зателефонував із лікарні в Донецьку, потім звісток не було. Після одного з обмінів подзвонив хлопець, який був із ним в одній колонії. Передавав, що чоловік любить і просив добре дбати про себе, дитину й матір.
– Його мати мене підтримує, – розповідає Оля. – Коли Саша потрапив у полон, доньці було 3 місяці. Свекруха приходила допомогти вночі. Навесні засадила свій і мій город, хоч я казала, що не робитиму нічого. Але добре було, бо мала все домашнє. Як зуби пішли в малої, вночі носила, щоб я поспала, а вранці бігла на роботу у школу.
З Олею й чоловіковою матір'ю працює психолог. Той допомагає впоратися з постійним стресом і тривогою, готує до повернення чоловіка.
– Тяжко, коли бачу маленьких дітей із татами. Із цим нічого не можу зробити. І бачу, що складно свекрусі. Але приймаємо як є. Доньку навідує хрещений, та він тепер відновлюється після поранення і готується до протезування.
Оля телефонує запросити нас на перший день народження доньки.
– Не уявляла, як це святкувати, але потім згадала, що Саша любив свята. На хрестини сам замовляв фотозону й увесь декор. Свекруха натякала, що добре було б зробити хоч якесь свято для малої. Але прошу всіх приходити без чоловіків. Так мені легше.
1 
1
Комментарии