- Я вам не раджу з італійцями жити. Десять гарячих хлопців вам спати вночі не дадуть, то жах, - каже російською Анджей Войчек. Він - адміністратор і власник хостела в самому центрі Праги. Анджей - внук українських емігрантів. Йому 37, торік одружився із житомирянкою Аллою. Познайомився з нею у своєму ж хостелі.
Я з хлопцем приїхала на травневі свята до Праги. Найдешевший номер у хостелі, по 6 євро, на 12 осіб забронювала в інтернеті за два тижні. По приїзді познайомилися з господарем нічліжки. Той одразу почав підшуковувати нам кращі місця по різних кімнатах. Категорично не хотів поселяти до італійців.
- У "четвірці" живуть парочка бразильців, але то вам не треба, ви ж не свінгери? - засміявся Анджей, переглядаючи на комп'ютері таблицю місць у кімнатах. - У "шестірці" - п'ятеро корейців, вони не дуже чистоплотні. Прибиральниця завжди скаржиться на них. О, хіба підете у "вісімку" - там самі японці, хлопці й дівчата. Вони спокійні, ніколи проблем із японцями не мав. Люблю цей народ. Ні шуму, ні грязі. Підходить?
Люблю цей народ. Ні шуму, ні грязі
Нам підходило. Доплати за кращий номер земляк не взяв. На додачу дав велику мапу міста й безкоштовні талони на відвідування музеїв.
- Та ви що, - замахав руками Анджей, - земляки ж. Приїду в Україну, будете мене гуляти-поїти.
У продовгуватій кімнаті стояли чотири двоярусних ліжка, стіл та шафки із замками. Акуратно складена білизна на ортопедичному матраці. На шістьох ліжках уже були постояльці - японці, двоє дівчат і чотири хлопці. Вони поводилися дуже тихо. Час від часу перекинутися кількома словами між собою. Увесь вечір переглядали фото на цифрових фотоапаратах, щось робили на нетбуках і планшетах. О 23.00 ми всі мовчки лягли спати.
Засинаючи, чули, як співали італійський гімн гарячі хлопці з "десятки", і думали, як добре мати земляків за кордоном.
1 
1
Комментарии
21