Цінувати час почав у 15 років, коли захворіла мати і помер батько, а старшого брата забрали до армії. Щоб прогодувати сім'ю, пішов працювати на агрегатний завод. Паралельно став керівником танцювального гуртка. Встигав усе.
Досі пам'ятаю смак безкоштовного хліба в їдальнях, коли робив за станком на заводі. Тоді збігалися всі на хлібопоїдання. Нарозхват був вінегрет за 3 копійки і чай з цукром – теж по 3 копійки.
Школярем умів економити, бо хотів бути модним. Почав курити з третього класу. В кишенях ховав тоненькі папіроси "Спорт" по 10 копійок за пачку. Ловили мене не раз. Збирав бички, розривав їх, робив самокрутки. Зараз пояснюю дітям, що палити не варто. Але поставив сміттєвий бак для курців на подвір'ї школи. Туди ходять старшокласники. Домовився з ними, щоб не пускали до себе молодших.
Чи цікава жінка, стає зрозуміло, коли вона розкриває рота й починає говорити. Достатньо двох-трьох слів.
Не сприймаю ні манікюру, ні педикюру.
Пам'ятаю слова батька: "Не гримай дверима, не знаючи, які двері доведеться відкрити завтра". Ще один його вислів узяв за життєве кредо: "Можеш – поможи людині, не можеш – розведи руками".
Найбільший гріх – зрада. З такими розриваю стосунки. Але на те є добро, щоб розпізнати, що таке – зло. З віком навчився бачити людей.
Як зустрінуся з матір'ю на тому світі, розцілую й попрошу пробачення за сльози, що виплакала за мене. Дружину розцілую за вірність. Я був немічний, вона мила мені ноги. Коли стався обширний інфаркт, лікарі радили їй готуватися до похорону.
Краще бути крикуном, говорити нецензурщину, ніж тихо робити підлість.
Коли прийду на сповідь до Господа, мені буде що сказати. Поруч стоятимуть учні.
Коли наш ліцей закінчував самородок Паша Пилявський, мав 17 запрошень американських вузів і жодного – з України. Він перебрався до Штатів. Працює над науковою роботою з математики.
З маленьким сином постійно їздили забитим тролейбусом. Дивилися через вікно і мріяли про автівку. Син сказав: "Коли в нас буде своя машина, всіх підвозитимемо".
Запросто можна домовитися із впертими людьми. Але треба бути обізнаним у тому питанні, в якому вони вперті.
Хотів піти від дружини у перший рік спільного життя. Я мав свою модель сімейних стосунків, а вона – свою. Досі не підкоряємося одне одному, але знаходимо компроміси.
Під час сварок із підлеглими почуваюся левом. Коли щось мені треба, стаю лисом. Іноді потрібно бути собакою.
Життя зупиниться, як не хотіти чогось кращого.
Не люблю годинників. Бо знаю, що цей день, година, хвилина, секунда не повторяться ніколи.
Люблю дружину за смачну їжу й чистий одяг. Завжди знайде час приготувати сніданок і вечерю для мене. Одяг пере руками, хоча маємо машинку. На роботу завжди приготує костюм, шкарпетки, взуття. Потім біля вікна проводжає поглядом, хрестить мене.
Немає великих і маленьких зарплат. Є великі й маленькі цілі.
Не розумію чоловіків мого віку, які хочуть стати батьком. Надто пізно. Це – злочин перед майбутнім дитям. Йому треба дати дорогу у світ.
Коли всіх повчати, то не лишається часу на самоосвіту.
У людини завжди присутній страх: то Бог покарає, то компартія, то начальник. Коли на мене хотів кинутися собака біля озера, відчув себе безсилим. 40 хвилин чекав, доки прийде його господар.
Якою виросте дитина – залежить від того, який настрій був у батька й матері, коли вони зачали її.
У моєму ліцеї, як у сауні. Переступив поріг – усі рівні.
Заплакав би від втрати близької людини, від великої перемоги – навіть якщо вона не моя.
Щасливий, що за все життя не отримав учительського прізвиська.
2 
1
Комментарии