– Ну шо у вас там? Уже ходять анекдоти про Саакашвілі?
– Сідай на паравоз і приїжджай, – ігнорує моє питання дядя Льоня. – Акація ще не відцвіла. Апять же – море вже тепле…
Дядя Льоня для мене є уособленням Одеси. Про неї він знає все. Його там теж трохи знають. І коли треба довідатися щось "за Адєссу" – бажано через "а" і обов'язково через "є" – дзвоню дяді Льоні.
Наші візії "мами" дещо різняться, зрозуміло, моя більш намріяна. Хоча й реальна Одеса років із 10 тому не розчарувала, навпаки – злегка оглушила шампанською красою. Колорит теж пощастило вловити з перших кроків: "Как пройті? Виходітє с вокзала, такой сєбє вєсь нічєво нє знаєтє, сворачуєтє, і – …" Вийшов, звернув, пішов, хмеліючи. "Ющенко – поц!" – свідчив передвиборний надпис на стіні, неподалік Польського спуску. Почало віритися, що тут направду легко і ясно жити, як стверджував класик. Жаль, на все про все у мене був день.
Дядя Льоня в Одесі все життя. Він, до речі, не прихильник розхожого образу, створеного в літературі й кінематографі – від "Одеських оповідань" до "Ліквідації".
– Романтична хєрня, – похрипує дядя Льоня. – Справжня Одеса значно прагматичніша. Це така собі дорогостояща курва, в якої головне питання: а скоко ето будєт стоїть?
Ясен май, "перлина біля моря" здавна була контрабандною точкою. Але сьогодні, за словами дяді Льоні, й не тільки, це – контрабандна галактика. Тіньові оборудки, корупційні схеми, клани, "договорняки". Наївна шаланда з вірша Багрицького, на котрій "три греки в Одесу везуть контрабанду", розчинилася в минулому, пропливши повз наш стіл у кав'ярні. Смаглявий дядя Льоня сам, до речі, схожий на якого-небудь Папа Сатироса, як у тому вірші. І борідка шкіперська.
– Нє, ну подожді, – грасує хриплинка. – Тут не брав хабарі хіба Дюк. Та й той повернувся до Франції не з сухарями, – дядя Льоня пригублює бокал, він трохи може дозволити коньячку. По червоній тенісці тремтять світлотіні, десь дихає невидиме море, а хтось, схожий на Бабеля, уявно підказує наступне речення: "А поодаль от широкого моря дымят фабрики и делает свое обычное дело Карл Маркс". І не один він, Карл. Різні люди й різні справи, Карл. ДілА трапляються цілком гостросюжетні, як то сталося з дядь Льонею під час місцевих виборів, куди він був якимось боком задіяний. На Маразліївській, поруч із дядьою Льонею, раптом спинилося авто.
– Вийшов здоро-овий мурзік, я його навіть не запам'ятав, – сміється дядя Льоня.
Перша куля вцілила в руку, від другої, вже лежачи, якось вдалося вивернутися. А потім у "мурзіка" заклинило "волину". Ну, то вже минувшина, з того часу промайнуло багато виборів.
– Свого тут, кого не постав, – получиться Ківалов. Тому в Мішіко-о… – тягне дядя Льоня, киваючи перехожій дамі. Та усміхнено пропливає, блиснувши скельцем сонцезахисних окулярів. – Головне питання: які в нього повноваження? Якщо зможе завернути Дністер і вимити авгієві конюшні, як один пацан у давнину, – тоді да. А якщо – ні, то так воно й лишиться: тудой-сюдой.
Допиваємо каву, почуваючись легко і ясно. На розі Ланжеронівської прощаюся з дядьою Льонею. Я дозвільний турист, а в нього – діла.
– Анекдотів про Міху ще нема, – усміхається дядя Льоня навздогін. – Але дехто в Одесі вже вітається по-новому: "Ґамарджьоба!"
1 
1
Комментарии