Замах

Група захоплення діяла блискавично. Міцненькі чоловіки в цивільному набігали з різних боків, хтось уже заломлював об'єкту руки. Затриманого розвернули й хутко, попідруки, повели до машини. Подібні відео­сюжети давно сприймаються як буденність. Щоправда, ошелешений об'єкт, який дріботів, поколихуючи пузцем і поблискуючи окулярами, аж ніяк не тягнув на фанатика-терориста чи хоча би злодія в законі. Небуденним було й те, що я його впізнав. Помилки бути не могло.

Років із десять тому мене прийняли до Українського PEN-клубу. Одну з трьох необхідних рекомендацій писав білоруський поет, номінант на Нобелівку, кандидат у президенти. Хоча ні, кандидуватиме він пізніше, кинувши виклик тамтешньому Бацькові, після чого в нашому спілкуванні настане перерва. А поки що ми сидимо на Подолі, на ресторанній терасі, і п'ємо вино за зустріч, за поезію, за Україну (якій "слава", хай і в майбутньому) і за Білорусь (яка "живє", але теж у перспективі). Вино червоне, італійське; білоруські вірші, читані скуластим, підтягнутим поетом, злітали у вересневе мрево. Я їх скоро почну перекладати і, захопившись, наперекладаю на цілу книжку. І вино, й вірші, і київську авру хвалив поетів супутник, добродушний черевань у круглих окулярах і зі сковородинівським чубчиком. Спадар Ляксандр, так його звали, виявився літературознавцем і політологом, а ще неабияким ерудитом. Утім, моя увага того вечора зосереджувалася таки на поетові. До смерку засиділися. Туманна птаха Андріївської церкви стемніла, а невдовзі, підсвічена прожекторами, перетворилася на іскристий льодяник.

У перспективі, кажу ж, у поета буде виборча президентська кампанія. Цілком пунктирна: мітинг – побиття – госпіталь – викрадення – в'язниця. "Турму" змінив тривалий домашній арешт, під час якого в поетовій оселі присутніли спецслужбісти, ставши частиною інтер'єру. Поетова дружина варила їм каву, навіть уже не уточнюючи про кількість цукру. Які такі страшні державні злочини інкримінували поетові, я не знаю. Сумніваюся, що й він сам може це до пуття пояснити. Як і його переслідувачі. Зустрілися ми з поетом аж під Революцію гідності на Майдані. Спадар Ляксандр під ту пору десь із моїх обріїв випав. І ось…

Із ним усе виявилося ще серйознішим, ніж навіть із поетом. Спадара Ляксандра затримали в Москві разом із ще одним опецькуватим ботаніком-інтелектуалом. Звинувачують їх у спробі державного перевороту, на хвилинку. Чи мали плани прорити тунель під Ла-Маншем, як їхні попередники-змовники з далеких 1930-х, поки що не відомо. Однак якийсь погріб, у котрому збиралися утримувати арештовану президентську родину, вже замрів із кагебістської "справи". Розмах у білоруських опозиціонерів був крутіший, ніж у комікс-групи "Пєтров – Боширов", а фаховість ще разючіша. Втім, не до сміху. Ще й поет не озивається з Мінська довший час. Може, й до нього вже біжать навперейми віршолюби в цивільному. Чи й уже добігли? Був би поет, а справу можна придумати завжди.

×