Люди показали, що в певних регіонах (Миколаївщина — ред.), принаймні точково, вони готові вийти на вулиці. Якщо говорити про інші гарячі точки на цих виборах, то це швидше події в самих окружних комісіях. Масштабу Первомайська більше ніде не траплялося. В цьому сенсі ресурс не надто великий.
Спостерігається певне небажання політичних структур і їхніх лідерів до гарячої фази протистояння. Це достатньо очевидно, і через це їм дуже незручно виглядати капітулянтами. Якоюсь мірою вони повинні щось робити й імітувати активність, бо все ж певний успіх опозиція на цих виборах отримала, незважаючи на всі маніпуляції влади. Є люди, які готові до боротьби й весь час провокують конфлікт, як Тимошенко — вона завжди йде на конфлікт. А є неконфліктні, як Ющенко. Внутрішня конституція, навіть лідерів, трошки інакша.
Активізувати своїх прихильників точково може "Свобода", але це не буде загальнонаціональний рух. "Свобода" — це маргінальна крайня партія, не дивлячись на те, що ситуативно за неї проголосували 10%. От маргінально і виведуть. Це не можна порівнювати навіть з почившою в Бозі "Нашою Україною" зразка 2004 року. Активісти "Свободи" не представляють той результат, який отримала політична сила. За неї голосувало багато людей, котрі зовсім не є прихильниками ні ідеології цієї партії, а тим більше не є її активістами. Це протестний електорат і цей електорат вони навряд чи зможуть зібрати явочним порядком.
Потрібен загольнонаціональний широкий фронт, котрий включатиме якнайширшу масу представників політичних рухів і народу. Потрібен "Народний Рух" зразка 91-92 років. Тільки так можна змінити ситуацію, а не якісь маргінальні секти чи маргінальні крайні партії.
Якщо говорити про киян, то вони не готові до протестів на вулиці. Вони можуть прийти й ще раз проголосувати, але не більше.
"Свободівці" можуть зажиріти, як коти-"нашоукраїнці" чи частина "бютівців". Там, у Верховній Раді, можуть і поховати свої кар'єри. В передвиборний період "Свобода" мала повний доступ до ЗМІ. Від Шустера вони ні на мить не виходили. Крім того, отримали статус і певні важелі, котрі пов'язані з функціями народних депутатів. Тепер можуть більш ефективно проводити депутатські розслідування. Тобто є багато форм політичної діяльності, котра передбачає їхню присутність у парламенті. Думаю, що це позитивно. Інше питання чи це не зіб'є той пафос вуличної опозиції.
Момент, коли можна було щось вирішувати на вулиці, минув, коли мітинг під ЦВК послали спати. Разом з цим і революція пішла спати. Момент цей був достатньо істотний, оскільки лідери опозиції згодилися на переголосування, тобто вони згодилися, що у цих п'яти округах вибори туманні і незрозумілі й не відомо хто там виграв, хоча всі знають, що там виграли їхні представники. В цей момент був упущений не тільки момент, що дав би можливість якось приступити до імпічменту президента, але й так само приступити до іншої справи, яку всі забули — переглянути справу Юлії Тимошенко й випустити її на волю. Так, що цей момент також уже упущений. Для прийняття імпічменту треба мати конституційну більшість 300 голосів, а коли у них є 180, а навіть не 226 — то це просто ляпанина язиком".
Культуролог, політолог Тарас ВОЗНЯК
2 
1
Комментарии
79