Сиділи ми тут із приятелькою в мене в мансарді й говорили про вибори. Приятельку переміг на окрузі на Одещині один цілком неприємний тип.
– Що б ти їм не робив, як би ти їм не помагав, а вони голосують так, як сказав голова сільради, – нарікала вона.
І я мала б їй поспівчувати, бо вибори справді були тяжкі, чіплялися бандити, наїжджали по телефону невідомі. Але натомість запитала:
– А чому ви кажете про себе "робив"?
Приятелька… та чого там, скажемо чесно, що це була Ольга Герасим'юк. Ольга замислилася й каже:
– А справді, чого? А ви чого оце кажете про себе: "коли ти вже думав, що все прочитав…".
А дійсно, чого?
І почала я думати. Це мова нас змушує до таких фраз чи ми самі обираємо форму чоловічого роду? І з якої причини? Звісно, в деяких випадках мова справді змушує. Завжди скажеш "хто тебе народжував" і ніколи – "хто тебе народжувала". Щоб поставити дієслово в жіночий рід, треба йому вигадати спеціальний іменник. Наприклад: "Хто прийшов?", але "Яка це холера прийшла?"
Мама моя звертає увагу на слово "батьки". Мати і батько в множині чогось стали двома батьками. Хоча існувало ж колись архаїчне слово "родителі". Та й то, з іншого боку, дивно: родила одна, а тут уже двоє родителів. Правильніше було б "зачинателі"
Але ж хто заважає сказати "що б ти не робила", коли жінка говорить сама про себе?
Далі. Завжди в текстах – від математичних прикладів до суспільно-політичних есеїв – подибуємо як перший і єдиний вибір чоловіків. Наприклад: "Якщо студент вийде з точки А в точку Б, то він прийде туди за такий-то проміжок часу". А коли сказати: "Якщо студентка вийде з точки А в точку Б"? То це вже перетворюється не на приклад, а на якесь запрошення вправлятися в дотепності.
Далі. Коли говорити про професії, то завжди більш почесна та, що має чоловічу форму, навіть коли йдеться про жінку. "Вчитель" – це серйозніше, ніж "учителька". "Лікар" знає, що робить, а "лікарка", вона ж "врачиха" – невідомо. Часто в побуті вживають жіночі форми професій, які походять від колишніх прізвиськ дружин чоловіків тих самих фахів: директорша, наприклад. І вживати щодо себе форму чоловічого роду вважається окей навіть серед феміністок, щоб серйозніше сприймали.
Мама моя звертає увагу на слово "батьки". Мати і батько в множині чогось стали двома батьками. Хоча існувало ж колись архаїчне слово "родителі". Та й то, з іншого боку, дивно: родила одна, а тут уже двоє родителів. Правильніше було б "зачинателі".
Щоб отримати більше прикладів таких фраз, я кинула клич на Facebook: "Які ще є приклади ґендерної дискримінації в українській мові?"
Народ відгукнувся – хто з прикладами, що якого роду в українській мові. Шабля, бандура і Січ – жіночого; людина, Україна і батьківщина – жіночого; але, хочеться додати словами Павлуші із "Тореадорів з Васюківки", мир – усе-таки чоловічого. Хто звертав, чи звертала, увагу, що в Україні ніколи не пишуть "шановні пацієнти і пацієнтки", як у Німеччині. Та ж таки Ольга Герасим'юк сказала, що в американських серіалах до жінки-поліцейського звертаються "сер", і звернула увагу, що і слово "хтось" чоловічого роду – якщо хтось буде стукати, скажіть йому, що мене нема вдома. Вона ж не полінувалася й виписала іменники спільного роду: бідолаха, волоцюга, гуляка, заволока, заїка, ненажера, падлюка, псюка, собака, скотина, єхидна, заброда, замурза, підлиза, нездара, потвора, нероба, нехлюя, нікчема, роззява, а також сусіда, слуга, сирота, листоноша. Ще від себе додам, що й слово "голова" може бути й жіночого, і чоловічого родів.
Аж тут, доки ми оце так мило щебетали про потвор і заїк, обізвався ще один дописувач. Узагалі-то я його люблю, бо він мені колись дав 100 доларів на наукову працю. Ось як він мене просвітив: "Помічено: скільки б Гендер не проводив сугестивних сеансів рівності статей на міжнародних конференціях, а місячні, пардон, від того не зникають і не перетворюються на шампанське чи якийсь інший корисний для громадськості продукт"…
Тут дискусії й прийшов кінець. Місячні – це аргумент. З місячних для громадськості справді толку мало. І, очевидно, наявність місячних – цілком достатня причина, щоб викреслити зі словника всі прикметники жіночого роду – цнотливо пояснивши в передмові, що прикметник "успішний" має ще, в принципі, й жіночу форму, тільки для цього треба провести кілька нескладних махінацій із закінченнями. Тільки слово "вагітна" прикрашає його сторінки й прозоро натякає: лише в цьому тебе не затулить відповідник чоловічого роду
2 
1
Комментарии
42