– Буду звільнятися. Коли влаштовувався на роботу, обіцяли платити 12 тисяч. Спочатку так і було. Але вже три місяці отримую 8, – каже Володя. Працює будівельником у Києві. Живе за 100 кілометрів від столиці. Щодня їздить на роботу першою електричкою, прокидається о третій ранку.
Раніше в Києві жив із дружиною та донькою. 2014-го пішов добровольцем на фронт. Через два місяці отримав документи із суду – дружина заочно оформила розлучення. Закрутила роман із колишнім однокласником. Той працює менеджером в іноземній компанії. Коли отримав повістку з військкомату, на два місяці поїхав у США.
– Після того з колишньою не спілкувався, – говорить Володя. – На мої повідомлення у соцмережах не відповідає. Слухавку не бере. Вже п'ять років не бачив дитини. Та про неї не забуваю. Хоч дружина не подавала на аліменти, щомісяця висилаю малій гроші.
Недавно Володя хвалиться, що знайшов роботу в Польщі. Обіцяють 1,5 тисячі доларів. Написав заяву про звільнення, та її не підписали. Пообіцяли розібратися, чому він отримує менше.
– У Польщу не їду, – розповідає минулого тижня, коли разом їдемо електричкою. – У банку повідомили, що маю 78 тисяч гривень боргу через несплату аліментів. Щомісяця вираховують із зарплати 4 тисячі. Хлопці казали, щоб пішов у виконавчу службу і показав чеки. Не хочу морочитися. Не кому ж попало висилаю, а дитині. Працюватиму тут, поки віддам борг.
– Совісний і дурний, – сміється чоловік, який сидить навпроти. – Мене жінка кинула, собі другого найшла. Дочка із сином його батьком називають. Мав пересилати їм третину заробітку. Та я хочу пожить в удовольствіє. Завів собі молоду женщіну. А їй всього треба: і плаття, і духи, і развлічєнія. Приходять листи з виконавчої служби. Але шо з мене візьмуть? Працюю неофіційно. Хату і машину переписав на матір. Ти тоже так зроби.
– Ні, – каже Володя. – Совість мучитиме
1 
1
Комментарии