Давай одружимося

Оксана була найрозумнішою дівчиною в групі. Я закохався в неї на першому курсі, але зазнав фіаско.

— Я не люблю тебе, Юро, — сказала.

Тоді вона мліла від американської літератури.

— А ти не читав "Пімієнтські млинці" О'Генрі? — якось запитала.

— Ні.

— Прочитай. Вівчар і ковбой упадали за однією дівчиною. Вівчар пообіцяв відступитися, якщо ковбой випитає рецепт приготування пімієнтських млинців. А дівчину попередив: раптом суперник заговорить про млинці, варто його заспокоїти і дати води. Мовляв, у дитинстві його вдарили розпеченою сковорідкою по голові.

З Оксаниними знаннями могли посперечатися лише її амбіції. Вона всюди хотіла бути першою і найкращою.

— Я нічого не роблю без плану, — якось зізналася. — Навіть коли їм картоплю, планую, яку картоплину їстиму першою, а яку — останньою.

Наступні три роки ми не помічали одне одного. Я в когось закохувався, вона з кимсь розлучалася. А на четвертому курсі раптом запросила мене на день народження:

— Пообіцяй, що прийдеш.

Я прийшов, коли вже гості розійшлися. Ми сиділи вдвох серед розставлених столів.

— Юр, а давай одружимося після п'ятого курсу?

Шматок застряв у мене в горлі.

— Після навчання нам не треба буде шукати собі половинку. З міцним тилом буде легше спрямувати всі сили на кар'єрне просування, — аргументувала.

Я обіцяв подумати.

Запланована любов не вдалася. За місяць ми з Оксаною розбіглися.

У середині 1990-х, коли я сторожував палац Шувалова, вона виїхала до Росії. Згодом вступила в партію "Единая Россия". Стала заступником губернатора одного з автономних округів.

Інколи уявляю себе поруч із нею. Ніби я славлю Путіна, проклинаю українську хунту. А найбільший кошмар — їм пімієнтські млинці з лопати.

×