Котлета

О сьомій ранку вже не сплю. Будять домашні тварини, які шикуються біля холодильника. Маю двох котів і пса.

Найперше завдання — розвести їх. Собаку годую надворі, котів — у хаті. Раніше пробував одночасно. Але Мажор з'їдав котячі порції і брався за свою.

Слідкую, аби зрячий кіт Ліонель не вкрав порцію у сліпого Базиліо. Зберігаю концентрацію до кінця вистави. Бо як тільки вийду з кухні, сліпий вискакує на стіл і зжирає все, що трапляється на шляху.

У неділю їду в село рубати дрова. З тваринами лишається донька Світлана. Згодом на підмогу приходить жінчина сестра Оля. Варить борщ і смажить котлети. Залишає вихолодати.

За півгодини до хати заходить сусід Володя. Бачить, як Базиліо стрибає на підлогу. Котлета закочується під стіл.

— Олю, Олю! — волає з порогу. — Кіт виліз на стіл і запихається котлетою!

Оля вилітає з кімнати й стягує Ліонеля зі стільця. Хапає за шкірку, б'є долонею по мордяці. Той щулить вуха і реве не своїм голосом. Вхідні двері нарешті відчиняються й кіт вилітає туди.

Кілька секунд у хаті — галас. Оля кляне ­Ліонеля. Світлана плаче й вискакує за ним на вулицю. Гукає свого улюбленця. Однак того і слід прохолов. За донькою виходить тітка. Спантеличений Володька каже:

— Олю, це Базиліо був!

Під столом помічають сліпого злодюгу, який шукає згублене. Мажор бачить котлету, кидається і з'їдає її.

×