— Уявляєш, батьку, — донька ділиться враженнями від перебування в таборі в Бельгії. — Тут є дівчина Рейчел. Її батько — американець, а мати — бельгійка. Вона приїхала вчити голландську мову. А живуть вони — у Грузії.
Я дивуюся примхам долі. Згадую людей у моєму Тальному, які ніби висаджені в чужий ґрунт, прийнялися й жили тут.
Мій учитель географії Георгій Штейн був чистокровний німець: акуратний, інтелігентний, усміхнений. Він педантично вів щоденник із юності. 1942-го в лісопарку зустрів льотчиків люфтваффе, які там відновлювалися від поранень.
"Ось вони, вороги наші", — писав.
Йому би жити в німецькому містечку, грати в шахи з бюргерами, читати "Шпігель" вихідними, але доля занесла його в Тальне. Тут місив болото, славив партію і водив школярів на колгоспні поля збирати врожай.
Або Теодор Новицький. Поляк із Померанії пішов із Червоною армією бити німців. Потім осів в Україні. Викладав німецьку в будівельному коледжі. Досконало знав англійську й французьку. Його знання в провінційному Тальному не були потрібні. Що його тут тримало — невідомо.
Мій дядько Станіслав мав за плечима Армію Крайову й німецький полон. Перемогу зустрічав у Баварії. Міг виїхати в США, Австралію чи піти у війська ООН. Але одружився з українкою і загнався в Тальне. Був слюсарем водоканалу. Коли всі сачкували, він працював. Трудова книжка була списана подяками.
По приїзду Світлани з Бельгії розповідаю їй усі три історії. Вона перебиває.
— А ти знаєш, що Рейчел ніколи не була в Грузії? Навіть уяви не має, де це.
Від подиву я роззявляю рота.
— Вона типова американка зі штату Джорджія на півдні США, а не Грузії, — сміється донька. — Англійською — це звучить однаково.
1 
1
Комментарии