Стара криниця

На вулиці Зірниця в Лісовому — півдесятка пенсіонерів. Тесть ділить криницю із Миколою Башкатовим та його жінкою, а баба Ліда — з бабою Кілкою.

Глибина нашої криниці — 13 метрів. Треба 29 оборотів корби, щоб витягти відро. По приїзді вода — виключно мій обов'язок. Однак усе видає в мені ­городського. Щоб перелити відро, ­ставлю його на цямрину, беру двома руками й виливаю. А Надя однією рукою тримає корбу, а другою нахиляє відро за дужку.

У перший приїзд я зганьбився. Подивитися, як тягну воду, прийшов Петя — тоді 4-річний племінник. Я заговорився з ним і випустив корбу. Повне відро полетіло донизу із шаленою швидкістю. Корба крутилася із таким свистом, що страшно було підійти. Назад витягли тільки хвостик дроту.

Петя полетів до хати, аби повідомити тещі новину про те, що її новоспечений зять утопив відро.

Досі в моєму сараї в Тальному лежить старе коромисло. Ним носила воду з сусідньої вулиці бабуся Марія. Але найбільше полюбляв ходити з коромислом мій дядько. Він був росіянином із Ташкента і всі його кликали Миколою Іллічем. У молодості дядько розповів анекдот про Сталіна й загримів із Ташкента на Колиму. Коли траплялося перебрати чарку, він сердився й вживав іспанську лайку "карамба".

Якось Микола Ілліч пішов по воду й натрапив на скази-бабу. Це коли на другий день весілля якийсь підпилий дядько переодягався нареченою, а тітка — женихом. Ішли до криниці й наливали донесхочу горілки й давали закуски всім, кого стрічали.

— Який гарний звичай! — не переставав захоплюватися Микола Ілліч. — У Ташкенті такого нема.

Тепер у Тальному криниці хиріють і занепадають. До них давно не водять весіль і скажених бабів. А це замість залізного хтось учепив синє пластмасове відро. Воно тріснуло посередині й вода тече дзюрком.

— Карамба, — сказав би дядько, якби був живий.

×