Усі наші гроші

— Не можна на вихідних бити байдики, — каже Володька. — Із завтрашнього дня пошукаємо підробітки.

У березні 1999-го ми місяць працюємо в Польщі. Укладаємо телефонні кабелі. Майстер Кшиштоф щоранку оголошує для новоприбулих порядок роботи.

— На почонтку червона рура, пужнєй — жулта. Далєй — нєбєска.

Заробітки наші такі собі. Тому на вихідні йдемо попід хати.

— Чи не має пан якоїсь роботи? — запитуємо кількох господарів.

Усі відмовляються. Нарешті в останньому будинку нам щастить.

— Зріжете стару яблуню й спалите її, — каже пані середніх років.

Володька дивиться на товстий ­стовбур.

— Юрко, ми його до ранку не спиляємо, — каже.

Хочемо відступитися, але господарка несе нам каву й бутерброди. Після сніданку беремося до роботи. Пилка гостра, тому за годину яблуня падає. Я знаходжу сухі гілки. Підпалюю. Коли багаття розгорається, кидаю туди решту віття.

В обід пані гукає нас до хати. Пригощає супом, котлетою з гарніром і чаєм. До вечора ми палимо все і скопуємо город. Коли починає темніти, сидимо за вечерею.

— Я працюю вчителькою в школі, — розказує жінка. — Живу з матір'ю. Чоловічу роботу немає кому зробити. За тиждень перед вами приходили якісь румуни. Просили милостиню. Я не дала: "Чому пан просить гроші, а не питає, чи є в мене робота?" — дорікнула. Ви мені одразу сподобалися.

Біля хвіртки вчителька вручає нам по 100 злотих. На копанні ровів ми заледве мали половину. Я розчулююся. Зізнаюся, що в Україні теж був учителем.

— Проше бардзо! У нашій школі є вакансія вчителя російської мови! Хай би пан поїхав в Україну та привіз диплома!

Відмовляюся.

— Але чому? — дивується господарка.

Зітхаю. Не хочеться зізнаватися, що поки з'їжджу в Україну по диплом, зроблю переклад і отримаю дозвіл на роботу — мине місяць. За цей час румуни зароблять усі наші гроші.

×