У поїзді трапляються пасажири, яких терпіти не можеш із першого погляду. Ця, здається, зайшла в Катеринополі. Або Новоселиці. Словом, до Черкас ще було їхати і їхати.
Фарбована білявка за 50 років умостилася біля товстухи. Та сиділа на двох сидіннях й читала книжку про російський спецназ. Тепер довелося потіснитися.
Нова сусідка одразу почала плакати, аж схлипувати. Під правим оком мала заретушований у незвичний спосіб синяк — зеленкою.
— Дайте телефон, бо мені треба подзвонити, а грошей немає, — протягла руку до товстунки.
Та віддала.
— Алло, тьотя Тоня, — заволала вона так, що всі пасажири старого вагона у дизель-поїзді повернули голови в її бік. — Ви не знаєте, де мій Володя? Він із собутильником утік і навіть не прийшов на поїзд, — голос здригнувся й перейшов в істеричний.
За хвилину вона знову потяглася до телефону гладкої.
— Тьотя Тоня. Як заявиться, передайте, що я йому не прощу.
Потім полізла до торби. Довго перебирала купюри по 200 грн. Згодом на світ з'явилася куряча ковбаса, і її запах почав ширитися вагоном.
Я знав людей, які в часи душевних катаклізмів ніяк не могли наїстися. Ця вгомонилася аж у Смілі. Якраз зайшла пара контролерів.
— А чого це ви, дівчата, гроші до кишені кладете, а білети не видаєте? — запитала. — Злодії. Хапуги.
Тітка дістала телефон і почала знімати контролерів із різних ракурсів. Ті вертілися, немов вужі на пательні.
Ідилію порушила ще одна навіжена — з іншого кінця вагона.
— Яке ти маєш право знімати мене разом із контролерами? Я згоди не давала.
Вони лаялися так люто, як раніше у селах сварилися баби перед тим, як показати супротивниці голу дупу. В Черкасах чужа тітка щосили плюнула в нашу довгою тягучою слиною. Сусідка знову заплакала.
1 
1
Комментарии
1