З багатьох зроблених у ранній юності дурниць є такі, що про них досі соромно згадувати і важко пояснити причину цього сорому. Може, все це через те, що воно не зовсім минуло. Одна дурниця ось яка: коли цвіла і пахла гречка, я це записував. Приходив додому пізно ввечері, хоч би й дуже пізно, діставав свого щоденника і записував, що вона пахне. Це здавалось дуже важливим. А то було якесь таке літо, здається, між сьомим і восьмим класом, коли багато чого починаєш відчувати гостро. І запахи теж. Серед літа вечорами ще пахне й спіла пшениця. А гречка — особливо.
Ноль на масу, як казав Шевченко
Я дуже не люблю себе — того, яким тоді був. Бо це період, коли ти вже щось підозрюєш про драматизм життя, а ще не вмієш сказати, або хоч скористатися тим, що хтось про це раніше думав. Очевидно, за тим запахом вкотре стояла прекрасна мить, за яку Фауст продав душу Мефістофелю. Я вже тоді читав "Фауста" — й нічого не відчув. Ноль на масу, як казав Шевченко — не Тарас Григорович, а Микола Павлович, наш сусід. Дещо про цвіт гречки можна було вичитати у Стельмаха й Гончара, а все одно це нічого не пояснювало, і от я щовечора записував просто, що вона пахне. Здавалось, як не запишу, то все буде потім не так, бо ніхто, крім мене, не знає, як воно було. Може й справді так — аби ж я ще вмів це записати. Саме за те себе й не люблю — що не вмів. Тих записів не бачив уже років сорок — щоденник лежить десь на горищі у мого шкільного приятеля, колись дав йому почитати та так і не забрав. Разів зо два за весь цей час ми з ним говорили, що треба б якось полізти на горище й пошукати той зошит. Приятель висловлюється класично: "Ні, сьогодні не полізу, щось поперек болить!". Отак воно там і лежить, і я не дуже жалкую. Однаково нічого там не вичитаю, бо хіба ж опишеш, як вона пахне — невидима в нічних полях.
1 
1
Комментарии
11