Подзвонив старший брат. Колись я думав: от як виросту, буду таким самим красивим, талановитим і вільним, ну, ще хто зна яким — може, навіть теж стану старшим. Але досвід показує: старим ти стати можеш, а от старшим — чорта лисого.
Отже, він подзвонив і привітав з днем народження нашого великого земляка Миколи Васильовича Гоголя. Він це сказав урочисто-іронічно, в цьому він теж старший, бо що тут заперечиш? Не скажеш же, що Гоголь — не великий, що не земляк. Бо, нагадує брат, наша мала батьківщина належала до Полтавщини. От як вийти од нас на трасу Київ — Харків, на 115-й кілометр, і взяти трохи лівіше, там стояв знак, де сходились три області — наша, Черкаська й Київська.
Я кажу, що той знак і досі є, тільки кілометрів на 20 лівіше в бік Пирятина. Еге ж, каже брат, а тоді він стояв майже зовсім поруч. Тільки ти, каже брат, не можеш цього знати, бо тебе ще не було. І брат згадує, як вони ще з одним братом, Володею, якого давно нема, якось їздили велосипедами до того знака. Ще жив наш дід, що дражнив того Володю Свердликом, мабуть, за непосидючість, а Володя сердився. А мене ще не було.
Старим ти стати можеш, а от старшим — чорта лисого
Отже, мабуть — це літо п'ятдесят третього чи попереднього року.
І тут настав момент істини. Брат ніби забув, що він старший, а Гоголь — великий. Він сказав:
— Знаєш, це були жнива, і траса Київ — Харків являла собою суцільний тік, де люди з придорожніх колгоспів молотили хліб. Ні, не комбайни, а молотарки, що працювали од локомобілів. Траса була така сама, як тепер, тільки вужча, і машини по ній майже не ходили. Уявляєш, як мало їздило машин? А вздовж траси стояли полукіпки. Господи, це ж наче інша планета!
Це було гарно. Я легко уявив себе меншим і побачив трасу, встелену золотою соломою. А десь аж за Пирятином по ній їде стара зелена полуторка — їх я ще застав і знаю, які вони.
1 
1
Комментарии
5