Між зривом "свободівцями" презентації української версії книги російського автора Миколи Старікова "Сталін. Згадуємо разом", який мав місце в Києві тиждень тому http://vsiknygy.net.ua/news/26567/ та характерною для останніх років "війною пам'ятників" можна було б поставити знак рівняння.
Проте між поруйнуванням позбавлених змісту пам'ятників Володимиру Леніну та ліцензійним виданням в Україні українською мовою книги, котра частково реабілітує для українців Йосипа Сталіна, різниця існує.
Бронзові та гранітні леніни з території Незалежної України не зникли остаточно. Пропорційність така: Захід – зачищений повністю, починаючи ще з часів "перебудови", Центр та Північ – частково з тенденцією до зменшення, Південь та Схід – символіка неіснуючої країни недоторкана.
Натомість Сталін зник разом із розвінчанням культу особи та ніколи особливо й не зринав у вигляді пам'ятників та друкованих видань. Лише ініційований комуністами Запоріжжя скандал довкола урочистого відкриття погруддя диктатору в місті нагадав, що Йосип Віссаріонович знову з нами.
Подальший розвиток подій в Україні показав: випадок сталінського реваншу не поодинокий. Його повертають нам у м'який спосіб, ніби між іншим.
Я не хочу згадувати тут про російські фільми та серіали нової доби, в яких вдячним українським глядачам показують хорошого Сталіна, мудрого батька народів, такого собі дядечка з вусами. Заважають працювати йому недобросовісні офіцери НКВД, не здатні правильно зрозуміти людяну політику партії. Сталін у їх баченні одним своїм вагомим словом вивів радянську державу з відсталих у прогресивні та зламав хребет Гітлеру. Про те, що громадяни прогресивної держави жили в злиднях, не мали паспортів та не знали нічого про права людини, а Гітлер добрий десяток років був "любим другом" Сталіна, в Росії уже говорити не прийнято.
Набагато цікавіше шукати пояснень реваншеві сталіністів тут, в Україні. Чомусь опір подібним речам чинять лише активісти "Свободи". Складається враження: мої співгромадяни, здатні за покликом серця запалити свічку в День пам'яті жертв Голодоморів й обурюватись, якщо хтось у цей скорботний день візьме участь у мистецькому заході, чомусь водночас зовсім байдужі до відкритої пропаганди сталінізму.
Книжки російських авторів, позиціоновані як "твори авторитетних російських вчених-сталіністів", вільно продаються в українських книгарнях. Коли я делікатно запитую, чому так, мені так само культурно відповідають: "Ну, це ж лише книги. Ви ж, письменник, не будете забороняти книги?"
Справді, ситуація ідіотська: варто комусь десь побачити в продажу "Майн кампф" чи анекдотичну "ляльку Гітлера", відразу починається вселенський хай мало не з написанням заяв у міліцію та прокуратуру. Тоді як художні твори, реабілітуючи не менш кривавого диктатора, прямо причетного до знищення мільйонів співгромадян, не кажучи вже про його портрети й статуетки, сором'язливо називаються "історією", "інакшою думкою", "авторською версією".
Існують припущення, що через реабілітацію для українців Сталіна певні структури, причетні до Партії регіонів, намагаються легітимізувати так звану "потребу сильної руки" - те, чим прийнято пояснювати обрання Віктора Януковича президентом України. Можна було б погодитися, аби Янукович справді належав до КПУ.
Подібне твердження не витримує критики ще й через карикатурність спроб створити щось на зразок "культу Януковича": десятки малотиражних книжок про велич і мудрість "інтелігента високої проби" не потрібні навіть завзятим "регіоналам". До того ж товариша Сталіна мільйони радянських людей щиро вважали мудрим та справедливим, не помічаючи кривавих зачисток довкола. А в мудрість пана Януковича вірять хіба творці провладного мультика "Казкова Русь", і то – бо мудрий добродушний Цар Віктор потрібен для сценарію.
Не варто також вбачати в повзучому реванші сталіністів черговий "проект Кремля", бо кволі зародки сталінізму перебувають для українців у тій самій площині, що й численні релігійні секти тоталітарного типу та фінансові піраміди. Порівняння доречне: так само, як книги по сталінізму – це "лише книги та свобода слова", секти на кшталт "Посольства Божого" - це "лише альтернативна релігія та свобода віросповідання", а відновлення "МММ" - це "лише така форма підприємництва".
Маємо абсолютно неконтрольований державною ідеологією інформаційний простір. Точніше, простір контролюють, коли хочуть закрити телеканал, газету чи Інтернет-видання, заборонити твір із звинуваченням "порнографія", звинуватити організаторів концерту Елтона Джона у пропаганді гомосексуалізму тощо. Натомість мертвий Сталін та живий пастор Сандей можуть в нашій країні нікого й нічого не боятися.
Таким чином, коли мені говорять – Янукович і "Партія регіонів" відкинули Україну назад у 1990-ті, я не погоджуюсь. Зараз Україна стоїть там, звідки почався розвал Радянського Союзу: в другій половині 1980-х років. Маємо репресивну "партію влади", маємо приватний бізнес у зародковому стані, маємо мітинги під пам'ятником Шевченку та ходу з портретами Кобзаря під гаслами: "Україні – волю!", "Ганьба КПУ!" й "Геть московського попа!" Ми маємо повторно та остаточно пройти шлях десталінізації. Тобто, безповоротно, на офіційному державному рівні, поставити знак рівняння між Сталіним та Гітлером.
Наслідком має бути неможливість реалізації продукції сталіністського наповнення, а разом із тим – хуліганство "Свободи" в книгарнях.
3 
1
Коментарі
112