"Мінське перемир'я" справедливо критикують за те, що воно крихке, непевне, штучне, компромісне і навіть після підписання відповідного документу солдати агресора домовленості порушують. За час його дії загинуло, за останніми офіційними даними, п'ятеро українських військових, більше тридцяти бійців поранено. Хай це менше, ніж до перемир'я. Але погодьтеся – людські втрати не вимірюються сухими математичними категоріями. Краще жодної смерті, аніж одна – а не краще одна, ніж десять.
Проте більше занепокоєння викликає навіть не постійне порушення режиму припинення вогню, а прописаний у "мінському протоколі" намір надати в найближчій перспективі якогось особливого статусу українському Донбасу. Юрій Луценко, радник Президента, наголосив – йдеться не про весь регіон, а лише про третину території Донецької та Луганської областей, контрольованої терористами так званих "ДНР" та "ЛНР", а по суті – регулярними російськими військами, а отже – особисто Кремлем. Намагаються це пояснити інші відомі спікери. Та й вони лише здригають повітря.
Адже текст угоди, укладеної в Мінську, знаходиться у вільному доступі, й кожен бажаючий може прочитати: у пунктах №3, №6 та №9 чітко прописано словосполучення "окремі райони", яким обіцяють дострокові місцеві вибори та організацію місцевого самоврядування. А згаданий "особливий статус" має надати цим зліпленим воєдино шматкам Донеччини та Луганщини відповідний "Закон по особливий статус". Котрий напевне буде ухвалено.
Якщо перекласти все це з бюрократичної мови на загальнозрозумілу, в перспективі планується буквально наступне. Територію "окремих регіонів" чітко визначать. Окреслять. І відокремлять від інших колючим дротом, ровами та іншими військово-інженерними спорудами. По факту планується таке собі гетто, облаштоване за зразком та подобою сумнозвісних бразильських фавел. Населення зможе або виїхати звідти назавжди (якщо зможе продати житло за нормальну ціну), або їхати на екскурсію в вільний від "ДНР-ЛНР" та "русского мира" світ і повертатися назад.
Жодного квазідержавного утворення на території, котра матиме узаконений особливий статус, не передбачається. Значить, розмови про "українське Придністров`я", "боснізацію", "абхазький сценарій" чи інші рішення, котрі передбачають втрату Україною нових територій – дешевий популізм чи свідомі провокації. Або, що найчастіше помічається – від банального небажання читати чорним по-білому й думати головою, а не серцем.
Так, є нюанси, на які варто зважати. Найперший – ці "окремі райони з особливим статусом" лишаються в складі України. Значить, зруйнували їх російські війська й проросійські терористи, розграбували сепаратисти й "колорадоси", але відновлювати доведеться за гроші з нашої скарбниці. Росія, прямий учасник конфлікту, не витратить і рубля на реставрацію Луганська – натомість вкладатиме "чорний нал" у розвиток проросійських структур на згаданих територіях. Котрі згуртують довкола себе так званих "ватників" і далі гойдатимуть ситуацію. Ну, а соцвиплати агресивним "ватникам" доведеться передбачати в тому ж таки українському бюджеті.
Але все-одно будь-які серйозні розмови про те, як виглядатиме устрій "окремих районів", що передбачатиме "особливий статус" (керівники так званих "ДНР" та "ЛНР" вже ніби згодні його обговорювати) та інші геополітичні висновки передчасні й марні. Безглуздо обговорювати це, поки не виконуються набагато важливіші пункти "мінських угод".
А саме – звільнення полонених, включно з Надією Савченко та Олегом Сенцовим. Виведення іноземних, тобто – російських військ із цих самих "окремих регіонів". Та, головне, перекриття кордону з Росією. Закрити, запечатати по можливості наглухо треба оті самі 190 кілометрів, про які вже говорили на закритому засіданні ВР.
Поки підступно ведеться вогонь, поки наші люди в полоні, поки чужа жива сила й техніка на нашій землі, а кордон із державою-агресором – правдивий прохідний двір, нема жодної різниці, який статус надаватимуть найпроблемнішій частині Донбасу.
2 
1
Коментарі