Коли наш перший міністр Микола Азаров тішиться з того, що іноземні гості приємно вражені українською гостинністю і Україною в цілому, це відверто дратує. Ні, спротив повинні викликати не констатації очевидних фактів. Просто ми всі без Миколи Яновича прекрасно знаємо, що українці – привітні гостинні люди, а українська земля – щедра та багата. Особисто я глибоко переконаний: влада відверто дивується, як, попри два роки її зусиль, витрачених на руйнацію України та зіштовхування Сходу та Заходу лобами, ми не поламалися, не впали в депресію та залишилися людьми. І тепер влада видає українську людяність за свої персональні заслуги.
Думаю, з високих трибун спікерами Партії регіонів буде багато сказано, наприклад, про те, що українці селять іноземних гостей у себе безкоштовно. Але хочу нагадати: така ініціатива виникла лише на фоні того, що ціни в українських готелях та створених під патронатом влади кемпінгах безбожні. А умови проживання за такі грубі гроші невідповідні до того, що гості наших міст звикли бачити в себе вдома та в Європі. Отже, навіть якщо в готельну інфраструктуру влада й вкладала державні гроші, чим той же Азаров дуже пишається, кошти платників податків на це викинуті здебільшого дурно.
Або ось таке – посол Німеччини вважає поведінку українців під час проведення футбольного чемпіонату прикладом для наслідування. А українська влада тут же цей втішний висновок поширює під виглядом того, що ось, мовляв, які ми молодці. Звісно, під займенником "ми" Партія регіонів розуміє насамперед себе: українці такі хороші, бо, виявляється, запрацювали обіцяні президентом реформи.
Те, що влада намагається маніпулювати нашою свідомістю, використовуючи очевидні факти, до яких Партія регіонів зовсім не має та не може мати стосунків, видно навіть по суто футбольній інформації. Якщо ви не полінуєтесь та глянете хоча б кілька коментарів, що їх представники влади наввипередки давали після виграшного матчу Україна – Швеція, у вас обов'язково складеться враження: герой матчу Андрій Шевченко – щонайменше член ПР. Або, як варіант, виконував батьківські настанови "біло-блакитних". І взагалі, в тому, що Україна виграла в Швеції, є чимала заслуга української влади.
Звісно, прямо так ніхто не каже, проте свою роль у перемозі над "вікінгами" влада непрямо підкреслює. Прем'єр-міністр, не думаючи, як це виглядає, милостиво дозволяє шведському фану принести собі програне пиво та розпити його. Тим самим явно демонструючи власний демократизм.
Якби це пиво пилося перед камерами не з кухлів, а просто з пляшкового горла, Микола Янович точно відтворив би вчинок Дмитра Медведєва Ще будучи російським президентом, Дмитро Анатолійович запросив на пиво російських рок-музикантів та поговорив із ними за жизнь. При цьому сьорбаючи пляшкове пивце просто з горлечка: дивіться, мовляв. я свій, мене боятися не слід, в країні з таким президентом все нормально. А зовсім недавно, тепер уже з Володимиром Путіним, знову пішов на пиво, цього разу – в пивняк. Нічого страшного нема в тому, що людина п'є пиво. Представники влади – теж живі люди. Проте така демонстрація приязні від загалом закритих, консервативних реакціонерів, якими є "біло-блакитні", в широких та гостинних простих українців нічого, крім підозри та додаткової відрази, не викликає.
Там, де поведінка інших людей зазвичай є природною, представники влади все одно стають посміховиськом. Яскравий приклад – реакція Віктора Януковича на гол, забитий Андрієм Шевченком. Ці шість секунд відео дуже швидко набрали в Інтернеті велику кількість відвідувачів – але українці ставлять це відео в один ряд із знаменитим падінням вінка на голову свого президента чи не менш знаменитою "йолкою". Спроба показати себе такими ж простими та щирими, як і весь наш народ, так чи інакше береться на кпини: адже цього президента і цю владу не люблять.
Останнє, про що хочеться сказати – про сплеск візуального патріотизму. На вулицях та автомобілях з'явилася давно не бачена кількість жовто-блакитної символіки, насамперед – прапорців. Знаєте, коли таке було востаннє? Наприкінці 2004-го року, під час Майдану. Я в зв'язку з цим боюся двох речей. Перша – що прапорці, як і патріотичні настрої, згорнуться наступного дня після завершення футбольного чемпіонату. І друга – що влада, котра не знає, що воно таке, бути патріотом та захищати національні інтереси, цей сплеск українського патріотизму теж запише собі в активи.
Словом, будь-який позитив, котрий був та ще буде під час проведення Євро-2012, Янукович, Азаров та Партія регіонів неодмінно спробують використати на свою користь. Представивши нас, талановитих, щирих, успішних, хлібосольних та толерантних, як своє персональне досягнення. Хоча до цього, на відміну від того ж інфраструктурного провалу, влада не має жодного відношення. Лишається надіятися, що іноземці розділятимуть у своєму сприйнятті України нас та владу.
2 
1
Коментарі
21