Нічого немає дивного в тому, що повідомлення про виписку з лікарні Ірини Крашкової, жертви врадіївських ґвалтівників, стало на початку цього тижня одним із центральних у стрічках новин. Молода жінка вижила в ситуації, яку навіть критичною назвати – значить, пом'якшити. Не просто вижила: дала свідчення та не побоялася тиску. Їй просто не було чого втрачати.
Саме злочин, скоєний проти Крашкової, став причиною штурму міліцейського відділку у Врадіївці. Давши поштовх іншим подібним виявам праведного гніву в інших регіонах України.
Між тим сьогодні досить активні сили, структури та особи, котрі намагаються "злити" Врадіївку. Й подати народне повстання у форматі п'яного бунту, організованого опозиціонерами за гроші й через бажання пропаритися. До того ж - підтриманого мало не "агентами ЦРУ".
Цей же формат – звинувачувати в усьому поганий американців – хоч і радянська спадщина, але досить успішно діє й сьогодні. Лиш ми цього не хочемо помічати. Яскравий приклад: реакція як українських правоохоронців, так і адекватних членів нашого суспільства на витівку американського панк-гурту "Bloodhound Gang". Американських панків вимагають судити та мало не розіп'яти за наругу над українським національним прапором. При цьому наголошуючи: ось такі вони, американці. Хоча, як на мене, найкращою реакцією слід вважати слова українського музиканта Сашка Положинського: "Я ще більше переймаюсяться тим, коли національним прапором чи ідеєю нехтують міліціонери".
Дмитро Табачник чи Віктор Медведчук ведуть відверто антиукраїнську діяльність, фактично витираючи об українську державну символіку не лише ноги, а й інші частини тіла. Проте це не обурює офіційних осіб, що шпетять американських хуліганів за виходку, яку вони собі дозволяють всюди й завжди, бо такий у них стиль.
Аналогія з Врадівкою пряма. Лідер фракції ПР у парламенті Олександр Єфремов у зв'язку з трагедією Ірини Крашкової заявляє, що насильство над жінками – нормальна річ, бо трапляється щодня, а ґвалтівники – не лише міліціонери. Інша "регіоналка", Олена Бондаренко, у прямому ефірі одного з центральних телеканалів заявляє: жителі Врадіївки дружно зважилися на силовий сценарій протесту лише під впливом опозиційних політиків, котрі платили людям гроші та поїли горілкою. Після того громадських активістів називали провокаторами на службі в американських спецслужб, котрі не протестують, а відпрацьовують гранти.
Словом, вже місяць триває неоголошена інформаційна війна, підтримана Партією регіонів за участю "п'ятої колони" Віктора Медведчука, якого "агентом спецслужб" оголошувати не поспішають. Мета зрозуміла: дискредитувати не лише "врадіївський рух", а й підірвати довіру до акцій протесту взагалі.
Будемо відверті – протестні акції в Україні й без інформаційних війн не мають тепер такої довіри, яку мали ще десять років тому, в часи "України без Кучми" та Майдану. Хоча польові командири досі готові порвати на хрест всякого, хто намагається оцінювати подібні акції критично. Все це розбивається об відсутність реакції зі сторони влади й, відповідно, - об небажання навести хоча б елементарний порядок у тій же міліції, не даючи людям приводів для погромів.
Зокрема, "врадіївська хода" дійсно провалилася через неузгодженість дій та, говоримо прямо, низку відвертих провокацій. Але хіба не провалилася акція об'єднаної опозиції "Повстань, Україно!"? Виступи теж не були організовані належним чином, носили в багатьох випадках суто формальний, більше публічний, ніж практичний характер. Власне, опозицію справедливо критикують за відсутність нових смислів і неспроможність запропонувати нові формати для можливих позитивних змін у країні, крім як: "Оберіть мене!"
Але, знову повертаючись до Врадіївки, порівнювати червневе повстання із млявою спробою опозиціонерів подати себе українцям як альтернативу владі буде в корені невірно. Бо врадіївчани, по суті, показали себе як реальну альтернативу тій самій офіційній опозиції. Ось чому в контексті "зливу" Врадіївки згадують не лише владу та її сателітів, а й прізвища активних опозиціонерів.
Проте поки Ірина Крашкова стоїть на своєму та не відмовляється від своїх свідчень, остаточно дискредитувати врадіївське повстання не вдасться. Будь-яка брудна технологія, включаючи згадку про "американський слід", розіб'ється об незаперечний факт: причину народного гніву.
Скоєно не просто резонансний злочин. Офіцери міліції вчинили групове зґвалтування і тепер їм навіть інкримінують замах на вбивство збезчещеної жертви.
Аби технології з дискредитації врадіївського руху спрацювали, треба докласти максимум зусиль і довести: Ірину Крашкову ґвалтували не ті міліціонери, які зараз сидять. Навіть зовсім не міліціонери, а сама вона звинувачує їх, переслідуючи корисні міркування. Ідеальний варіант: вивести справу на те, що молода жінка сама себе скалічила – як самі себе побили, за версією Олени Бондаренко та правоохоронців, журналісти Ольга Сніцарчук і Влад Содель 18 травня в центрі Києва на очах у хороших міліціонерів.
Лише в такому разі значення врадіївського повстання та його вплив на аналогічні прояви гніву втомленого народу буде нівельовано й бажаної мети, таким чином, досягнуто. Проте цього не станеться. Бо жертва, на щастя, вижила й тримається мужньо.
Значить, всі спроби витерти ноги об наслідки Врадіївки далі розбиватимуться об причини праведного бунту.
2 
1
Коментарі
1