У п'ятницю зранку в під'їзді житлового будинку на лідера Українського юридичного товариства Олега Березюка напали двоє виродків – інакше таких істот назвати важко. Один з них був з тяженним розвідним ключем, яким зловмисники хотіли завдати удару. Олега порятував досвід, набутий у десантних військах та гарна фізична форма.
Здавалося б, банальна ситуація. Такі трапляються з багатьма українцями. Нероб і безсовісних істот вистачає, тож потенційних грабіжників на вулицях мільйонного міста – хоч греблю гати. Однак, дуже сумнівно, що це мав бути пересічний грабунок.
Березюк аж ніяк не схожий на беззахисного "терпилу", у якого можна безперешкодно відібрати цінності. Для цього легше вистежити ошатну і неповоротку панянку у песцях та діамантах.
Усе відбулося о 9.45 ранку буднього дня. Час, коли багато людей квапляться на роботу. Після сутички з Олегом, нападники відскочили, але не поспішали ретируватися. Не боялися? Значить підсвідомо відчували, що за вчинений злочин, їм не загрожує покарання.
Не хотілося б так думати, але очевидно, що напад стався через професійну та громадську діяльність голови правничої, я б навіть сказав – правозахисної спілки. "Круглі столи", прес-конференції, публікації, зазвичай опозиційної тональності та викривального характеру. У такий спосіб Олег Березюк, як і багато інших небайдужих, висловлює свою фахову та громадянську позицію.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Розвідним ключем побили юридичного консультанта Тимошенко
Слід вказати на ще один факт. Колеги Березюка по Українському юридичному товариству Олександр Плахотнюк та Микола Сірий є адвокатами Юлії Тимошенко. Будучи головою товариства, Олег не залишається осторонь резонансного процесу, оприлюднював низку публікацій щодо цієї справи у наших та закордонних ЗМІ.
Усе сказане аж ніяк не виключало б банального хуліганства з боку зловмисників, якби сьогоднішні правителі не поводили себе так неоковирно нахабно і зневажливо щодо усіх нас. Хто б міг подумати щось зле про президента і його команду, які кожним своїм подихом не демонстрували б бажання звести в Україні авторитарний режим? Чи мали б ми право очікувати щось лихе від можновладців, які на увесь світ не заявляли б одного і у ту ж мить не робили б абсолютно протилежного?
Інцидент з Олегом Березюком ще раз волає нам усім – у цій країні відбувається щось не те і рухається вона не туди.
Нещодавно журнал "Країна" в історіях конкретних людей розповів про жахіття, що творилися за військової хунти в Аргентині з 76 по 83 роки минулого століття. У батьків назавжди відібрали дітей, брати досі шукають сестер, а хтось з великим труднощами майже у своїх 40 років прагне за ДНК встановити своє справжнє прізвище, бо ще дитиною втратив усю рідню. Лише зараз довічні терміни там отримують кати і виродки. Символом армії професійних убивць став "янгол смерті" Альфредо Астіс, який не розкаявся навіть після вироку.
Я змушую себе не вірити, що десь у підвалах український Левіафан плекає доморощеного Астіса. Не хочу вірити, що напад на Березюка мав політичне підґрунтя. Однак маю запевнити – усі диктаторські режими, у момент їхнього розквіту, здавалися непохитними і безсмертними. Але так лише здавалося. Згодом, усім без винятку політичним злочинцям доводилося відповідати за оманливе сприйняття дійсності і переоцінку власного Я.
2 
1
Коментарі
2