Я не знаю, навіщо він тут і чим займається. Знаю лише, навіщо я тут. Я приїхав на літературний фестиваль до Медельїна, а він мешкає в мене за стіною в готелі "Ґран". Час від часу ми з ним зустрічаємося й розмовляємо через балкон. Здебільшого про погоду. Йому трохи за 50. Має незрозуміле походження — зовні метис, але із майже чорною шкірою.
Отже, він практично живе на балконі. Там у нього зосереджений сенс життя. Усе просто і навіть банально: його готельний балкон всуціль заставлений вазонами. Вони різні — сукуленти, квіти, щось на кшталт звичайної трави. Є навіть рослина, що віддалено нагадує соняшник. Вона часто обернена в мій бік, наче знає, що я з України, і мені зараз саме її не вистачає.
Це схоже на якусь безкінечну гру, яка, вочевидь, має певне значення. Він щодня і щоночі переставляє їх у різні місця, поливаючи двічі щоночі — о другій і о п'ятій — і бозна-скільки разів на день. Легко списати цей випадок на звичайне людське божевілля. Системність і чіткість його дій підказує — без ненормальності тут не обійшлося. Із другого боку, так можна було б доглядати за хворими, піклуватися про немічних родичів. У цих його вивірених діях є якась щемка зворушливість. Наче він щосили намагається втримати при цьому світі когось, хто давно вже звідси пішов. А квіти — це лише його модель того, як би він мав поводитися свого часу, але не повівся.
Приїхав чоловік і доглядає за квітами, сплачуючи щодня 100 доларів за номер. Він самотній. Не має свідків, окрім мене, бо його балкон видно тільки мені. Подумки я вигадав сотні сюжетів — кримінально-детективних, сентиментальних і драматичних. Але ці вазони на балконі й цей чоловік з якоюсь невідомою дивною місією назавжди залишаться для мене загадкою. Я, напевно, запитаю його про це в останній день, перед самим виїздом. Бо невідомо, чи він, бува, не позбувається свідків.
2 
1
Коментарі
5