В електричках різне можна побачити. Їдеш уранці — спостерігаєш сотні мускулястих рук передмістя, які досі ніяк не можуть добудувати столицю й улаштувати свій побут. Їдеш удень — обов"язково зустрінеш утомлених пенсіонерів-дачників із кравчучками. Їдеш останньою — тебе, одного-єдиного на весь вагон, кілька разів оцінить групка борзих підлітків. "Бити — не бити", — думають вони. "Не бити — любити, проходьте з миром", — думаєш ти, і вони проходять. Поки що.
Але моя особлива любов належить людям, які торгують вафлями, молитовниками, зернятами, розкладами руху, казками Пушкіна, піснями Висоцького, чипсами, сухариками, фіточаєм, паленими шоколадками, кукурудзяними паличками? В тітки з казками бізнес практично стоїть. Пройшовши через вагон, вона скрушно зітхає і, потрясаючи в повітрі Пушкіним, розпачливо кричить:
— Люди, ну как же вы можете жить без Пушкина?! — і йде далі.
Дуже добре йдуть кукурудзяні палички
Дуже добре йдуть кукурудзяні палички. Вони дешеві й традиційно популярні в народі. Ще з часів Хрущова, мабуть.
Але по-справжньому мене захоплює чоловік, який продає склорізи — по 5 і 10 гривень. Зайшовши до вагона, він дістає шматок скла, хвацько розрізає його й читає скупий текст. Я не пам"ятаю, аби хтось купив у нього бодай один склоріз. Іноді мені здається, що чоловік працює за нетрадиційною методикою. Він роками мозолить людям очі, і потім навіть байдужі до склорізів у певний момент починають їх купувати. Бо шкода ж чоловіка. А що таке 5 грн? Дві пляшки пива? Квиток в обидва кінці?
Я вже собі пообіцяв: наступного разу куплю в нього склоріз. Відкуплюся на певний час. А раптом це якесь випробування? А раптом на Страшному Суді запитають: "А ти купив склоріз у того чоловіка, який був у страшній нужді?". Я мушу бути готовим до цього.
1 
1
Коментарі
8