Суспільство тримається на тому, що люди навчилися домовлятись. Якось вони вирішили, що не будуть їсти одне одного і вступати у статеві контакти з родичами. Ця домовленість якраз і стала основою для нашої культури. Уже згодом прийшли угоди про "не вбий" і "жону ближнього" та речі меншого калібру. Наприклад, ніхто не ходить на бал у самих плавках. Так само на пляж мало хто наважиться прийти в костюмі.
Однак неможливо виконати абсолютно всі людські домовленості. Ти об'єктивно не знаєш, куди тебе занесе життя. Як я не знав одного разу.
Теплого весняного дня 2004 року, тоді ще просто відомий турецький письменник Орхан Памук, якого мені доручили вигулювати й показувати Київ, раптом запропонував завіятися на прийом до посла. Я погодився, хоч був у дірявих джинсах і картатій сорочці. Він зателефонував до посольства і залагодив для мене запрошення.
Якось вони вирішили, що не будуть їсти одне одного
Я ніколи не ходжу на заходи з обов'язковим дрес-кодом. Не тому, що не люблю грати в чужі ігри — просто не маю відповідного одягу. Не маю костюма, білої сорочки і туфель. Ще з дитинства в мене цей стрій асоціюється зі страшенною незручністю. Її я вперше помітив на мерцях у домовинах, яким до Другого Пришестя ніхто ні краватки не послабить, ні тісних черевиків не зніме.
Отже, ми прийшли до посла, де мені стало так нестерпно, що в певний момент я просто вирішив уявити, що я охайно поголений, на мені — розкішний костюм, модна краватка і дорогі туфлі. У розмові з послом Франції я раптом згадав свою французьку. З аргентинським погомонів про магічний реалізм. Із дружиною грецького посла поговорив про її рідну Білорусь і перспективи опору режиму Лукашенка. Все дуже швидко стало на свої місця. Я став своїм, будучи в цьому царстві умовностей екзотичною тваринкою. Пролетарем після зміни, який випадково завітав у добірне товариство людожерів і якого вони пам'ятатимуть до Другого Пришестя.
Коментарі
7