Письменник 41-річний Андрій Кокотюха не раз мав пригоди з міліцією: його запроторювали до витверезників і штрафували за червоне обличчя. Письменник переконаний, що міліція шукає будь-якого приводу, щоб збити з невинної людини гроші.
"В 1998 році, на початку грудня нас із Сергієм Жаданом в Києві гостював німецький письменник Вальтер Загорка. Старий поважний 60-річний іноземець. Увечері стоїмо з Вальтером біля київського залізничного вокзалу. Він курить і розмовляє німецькою. До нас підійшли двоє патрульних. Перевірили документи і заявили Вальтеру, що біля вокзалу не можна курити. Вальтер навіть не виглядав, як фрік. Вони просто побачили: поряд з іноземцем похилого віку два наших ушльопка — я і Жадан. Подумали, що ми супроводжуємо якогось багатого дядечку, і вирішили збити гроші. Вирвати його з рук міліціонерів нам вдалося лиш коли почали тицяти квитки на поїзд: що за 5 хвилин від'їздимо. Тоді вони від нас відстали. Наступного ранку приїздимо ми в Харків. 9 ранку. У харківському метро відділ міліції знаходиться відразу біля входу на ескалатор. Ми заходимо. А нас уже беруть і ведуть у відділок. Показали на мене і сказали: "У тебя красное лицо". За логікою ментовською, якщо в тебе пика червона, то ти п'яний. Але в мене такий колір обличчя. Є люди руді, є чорні. А в мене постійно червоний колір обличчя. Нас розвели по кімнатах. Посадили: пиши протокол. Я мовчу. Мент, не піднімаючи очей, каже: "Запитуй мене". Кажу — "Скільки?" - "30" Це був 1998 рік, тоді 30 гривень були, напевно, гроші. Нас відпустили. Якби не мав грошей, мусили б відкуплять мене друзі. Менти — як сомалійські пірати, вони захоплюють людей за викуп", - поділився спогадами письменник.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кокотюха та Кравчук презентували українські "Намедні"
За три роки письменникові не пощастило на харківському залізничному вокзалі. Його зняли з поїзда і відправили у витверезник.
"Я не становив жодної загрози, поводився адекватно. При собі мав усі документи. Чогось менти вважають, що перебування в нетверезому стані когось ображає. Але коли син Віктора Януковича іде по вулиці у нетверезому стані, його міліція чомусь не затримує. Бомжів нікуди ж не забирають, а мене, пристойно одягнену людину можна, - обурюється Андрій. - Привели у витверезник. Стіни кам'яні, нари дерев'яні. Я попросив подзвонити, щоб сказати рідним, де я. У мене власного мобільного тоді ще не було. За дзвінок, кажуть, давай 20 гривень. Не дав я тих грошей. А в Америці ж дають право на телефонний дзвінок. Але за ту ніч я там всіх дістав. До ранку кричав, що я журналіст, і щоб дали подзвонити. Ще чоловік 6 нетверезих все просили мене вгамуватися. В туалет менти виводили на коридор під конвоєм. Пам'ятаю, когось били у коридорі чи в сусідній камері. Вранці мене першого випустили. Вже років 5-6 міліція мене не затримує. Може я став розумніший, можливо, обережніший, можливо, просто з дому не виходжу".
2 
5298
Коментарі
7