Письменник і публіцист Михайло Бриних видав перший том Хрестоматії доктора Падлючча (це його творче псевдо) під назвою "Шидеври світової літератури".
Багато про сутність і вміст книги говорить уже її передмова:
"Ви много чого добились у жизні, но при цьому остаєтесь малокультурним бараном? Ви не проти козирнуть ерудицією, но у вас тупо нима врем'я читать книжки? Доктор Падлюччо спішить вам на помощ! Він прочитав кучу всякої класики замість вас, і прагне поділитись перлами, видобутими з найкромєшніших глибин.
Пролиставши ету чудокнижку, ви тут таки усвоїте всю мудрість, шо видряпана на скрижалях люцького генія. Доктор не тіки тщатільно й у доступній формі ознакомить вас зі змістом тих шидеврів, про які позорно не знати, но і чотко пояснить, шо в них такого важного, і в чому прикол".
Все діло в тому, шо доктор Падлюччо кадато начитався книжок - і це спортило йому життя, чого він каждому й жилає, бо хароша жизнь вам все 'дно не світить.
Преамбулою слугує вислів самого доктора: "Хароша літєратура, як і паршива жизнь, - єсть правда. А правда любить ходити голяка і дошкулять".
Видало книгу "Іздатільство "Лаурус". "На обкладинці - якась ренесансна скульптура, на "Давида" Мікеланджело схожа. Усі права застережено, красти — гріх, ну і так далі", - йдеться у вихідних даних.
"... Все діло в тому, шо доктор Падлюччо кадато начитався книжок - і це спортило йому життя, чого він каждому й жилає, бо хароша жизнь вам все 'дно не світить, - знайомиться ближче автор зі своїми читачами в першому розділі. - Доктор всігда стукав дважди, як почтальйон, і йому ше досі одкриває двері хто попало: то Шекспір, то Ґьоте, то старий пияк Гемінгуей, то вєчно молодий, но всьо равно пияк, Вільям Фолкнер..."
Є розділ, названий "У всьому винуватий Пушкін", однак присвячені ці 17 сторінок Рєю Бредбері та його "451-му градусу за Фаренгейтом":
"Чи думав Бредбері, када вищолкував на пишущій машинці картіну диградації люцького єстіства, шо в ето зеркало через якихось півстоліття будуть дивитися не з ужасом, а з інтересом, з істомою і сладким вкусом на блідих губах? Смерть - ето сосатільна канфєта. Ми всі рождаємся з етім лєдінцом у роті, і смокчем цілу жизнь, одчаяно і страсно, з причмоками і стонами, бо це інстинкт - нічо не зробиш. Всю жизнь ми тщетно подавляємо в собі знання, шо то за сладость на вустах, яке походження і смисл цих ощущеній. Ми тішимо себе обманом, шо світ построєний по образу кондітєрської фабрики, а наші душі, глибоко внутрі, - це патока, фламенко і гарячий шакалад, в якому єслі даже чуствуєцця гіркота - то це так нада по особій рициптурі, а не тому, шо хтото шутки раді - нагадив у каструлю нашого буття. Ітак, цей шакалад тече по бороді, і внутрь не попадає (впрочем, це як кому везе). По цій причині ніхто не здатен наїстися од пуза, і патаму всі рищуть і жеруть, жеруть і рищуть, а колесо вращаєцця дедалі швидше", - закінчується перший абзац.
Варто підняцця на ноги, і душа тут-таки начинає потіхоньку маліти, легшати. Вийдеш з дому - душі вже практично нема, тіки шурхіт її наполоханого тонкого тіла ше дето одлунює внутрі черепа. А када спускаєшся в метро - все, гапєл, нема душі, хоч свисти чи кричи, і даже в п'ятках пусто, як у букві О.
Або ось, уривок глави, присвяченої творові американця О. Генрі "Останній листок". Називається розділ "Люди, якими їх задумав Господь":
"В понеділок утром, дето з дев'ятої до дванадцятої, я часто думаю про душу. А точніше, думаю про те, куда вона в цей час діваєцця. От вроді прокидаєшся - дак навіть чуствуєш її надлишок; стіки душі людині явно ні до чого; хотілося би чуть менше груза, - кажеш ти комуто, хто живе чи то в люстрі, чи в складках потолка, чи на даху, чи даже ще вище; шоб, значить, не так придавлювало голову до подушки (чи на чому там вона лежить). Але варто підняцця на ноги, і душа тут-таки начинає потіхоньку маліти, легшати. Вийдеш з дому - душі вже практично нема, тіки шурхіт її наполоханого тонкого тіла ше дето одлунює внутрі черепа. А када спускаєшся в метро - все, гапєл, нема душі, хоч свисти чи кричи, і даже в п'ятках пусто, як у букві О.
Взагалі, єслі говорить научно, багато процесів, пов'язаних з душою, залежать од времєні года. Наприклад, када перша половина січня, душа здебільшого веде себе відокремлено від організма, наче якесь свавільне Придністров'я. Врем'я суток тоже має громадне значення. На думку многіх антропологів, ранок - це самий паршивий час для душі, бедсєктор і капкан; усі розкопки про це оруть, хоть люцтво ніби й не реагірує на цю одвічну екзистенційну драму: так огірок, порубаний в салат, уперто не заміча сусіцтва з помідором..."
Якому читву присвятив автор решту частин, можна побачити на сторінках змісту:
IMG = 3 Друга сторінка змісту хрестоматії Доктора Падлючча (Михайла Бриниха) "Шидеври світової літератури"
Торік з-під пера доктора Падлючча вийшла книга "Хрустальна свиноферма", а 2008-го - "Шахмати для дибілів".
Дуже подібною говіркою веде свій Живий Журнал та життєпис у фейсбуці авторка Фаїна Каплан - уродженка Дніпропетровщини, що зараз мешкає у Сполучених Штатах.
1 
1
Коментарі
15