— Четвертий універсал 22 січня 1918 року вперше проголосив українську незалежність. Але прийняли його в несприятливих історичних обставинах, — вважає філософ Сергій Дацюк, 52 роки. — Від дати проголошення Четвертого універсалу до захоплення Києва більшовиками лишилося 14 днів. Ще швидше відбулося Січневе повстання та бій під Крутами. Половину території Української Народної Республіки було втрачено. Та документ засвідчив стратегічний намір української еліти — здобути незалежність своєї держави.
Що було би, якби більшовики не захопили українські території і УНР вистояла?
— На жаль, те, що сталося з Україною, було непереборним. Українці жили багатьма традиціями. Ліберальна панувала серед вузького прошарку міської еліти. Більшовицька пропаганда йшла через через солдатів, які поверталися з фронту. Націоналістичну традицію просувала українська інтелігенція. Отже, було три протистояння. У такій ситуації постати єдина держава ніяк не могла. Якби Україні і вдалося відбитися від більшовиків, розкол би продовжувався. Хоч і важко це визнавати, але прийти до єдності Україна самостійно в рамках УНР не могла. Держава не мала інтелектуальної потуги протистояти концепції більшовиків.
Які основні здобутки революції 1917–1921 і чи використовували їх пізніше?
— Четвертий універсал задавав установку на незалежність. Але революцію потрібно розглядати в інших часових рамках — 1914–1923 років.
Здобутками того періоду вважаю формування та існування різних традицій — демократична, націоналістична, капіталістична, соціалістична, анархістська, козацька — гетьманська й отаманська.
Незважаючи на історичну невдачу революції, всі ці зародки традицій ставали нам у нагоді протягом всього ХХ століття. Націоналісти продовжили цю революцію та заклали потяг до незалежності у майбутніх поколінь українців. Демократи стали основою творення української державності у часи краху СРСР та розвитку громадянського суспільства, що дозволяє досі реформувати Україну та сподіватися на краще. Нові капіталісти забезпечили перехід від державного монополізму СРСР до олігархії. Відтак маємо сьогодні директорат у вигляді нинішньої так званої стратегічної сімки. Їм же завдячуємо отаманщиною в регіонах України, де олігархи виступають як місцеві князьки. Анархісти стали основою антиолігархічної боротьби зараз як альтернативи державній владі. Навіть гетьманат як традиція козацької аристократії проявляється на тлі війни з Росією в таких малопомітних для українців рисах, які росіяни називають нині "хунта".
Чи можна порівняти революцію 1914–1923-го з Майданом 2014-го і війною з Росією?
— Нині Україна більше готова відстоювати свою незалежність. Зараз українцям є чим пишатися — їхня революція була в цивілізаційному плані більш універсальною і довгостроковою, ніж тодішня. Я молю Бога, щоб українці не спокусилися якоюсь однією традицією, а змогли використати їх усі і створили зрештою свою цивілізацію.
Які помилки повторюємо, а які навчилися виправляти?
— Багато помилок повторюємо досі. Не маємо стратегічного чи хоча б програмного підходу до своєї незалежності. Принаймні на рівні держави він не проявлений. Сподіваємося на Захід, замість сподіватися на свої сили. Підтримуємо націоналістів з їх радикальною українізацією. Ми досі не довіряємо своїм інтелектуалам. В певному сенсі ми навіть відкотилися до гірших традицій, бо проведення земельної реформи хоча б за підходами Скоропадського (гетьман Павло Скоропадський очолював Українську державу в 1918 році. — ГПУ) — це був би значний крок уперед для сучасної України.
Деякі помилки намагаємося виправити. Наприклад, змогли відтворити регулярну армію для захисту України, якій поки що не даємо себе проявити. Ми отримали від СРСР і ще не встигли знищити міста, які мали би стати основою середнього класу незалежної України.
2 
1
Коментарі