Перший заступник голови Всеукраїнської екологічної ліги Тетяна Тимочко, 52 роки, наголошує, що жодна з парламентських партій не має у своїй програмі розділу з екологічної безпеки.
Які головні проблеми пов"язані зі сміттям в Україні?
— Головна проблема — неефективне й розбалансоване законодавство, що ці питання регулює. Виробники товарів і продуктів не несуть відповідальності за використання дешевої, але екологічно небезпечної тари — того ж пластику. А використовувати безпечну їх не стимулюють.
Проблемою є й збирання відходів. Значна частина їх складається з вторсировини — скло, картон, пластик, батарейки тощо — їх можна було б переробляти. Та цього ніхто не використовує. Хоча он на виробництво паперу з макулатури йде в шість разів менше води, в чотири — електроенергії. Така переробка економічно вигідна.
Чи доцільно передати збирання й переробку сміття у приватні руки?
— Так. У всьому світі це — надприбуткова справа. А приватники робитимуть це ефективніше, залучать інвестиції. Але держава має звільнити їх принаймні на п"ять років від оподаткування: доки бізнес запрацює й почне давати прибуток. Підприємства з переробки відходів — дуже дорогі комплекси.
Уряд планує запровадити податок на сміття. Яким буде його розмір і що це дасть?
— Нині за збирання відходів у нас платить 60 відсотків населення — ясна річ, у містах. Решта — ні. Хоча в кожній сім"ї користуються пластиком, ліками, шприцами, косметикою, побутовою хімією тощо.
Отож уряд планує запровадити податок на сміття в розмірі одного відсотку від доходів людини. Але це не дуже логічно: більша зарплатня в людини не означає більшу кількість сміття від неї. Має бути вирахувана середня норма на одну особу. Також існує різниця між тими, хто живе в приватному секторі та в багатоповерхівках. У останніх побутових відходів збирається значно більше. Але в будь-якому разі обов"язковий збір на сміття має бути.
Громадяни і сьогодні скептично ставляться до плати за збирання сміття...
— Бо погана якість послуг. У Києві можуть по кілька днів не забирати із двору сміттєві контейнери. Хоча платня за це в столиці значно більша, ніж в інших реґіонах. Відповідні служби працюють неефективно, а політика місцевої влади — безвідповідальна.
Наприклад, рішення Київради про будівництво сміттєспалювального заводу на Троєщині я вважаю злочинним щодо жителів міста. Проектна потужність заводу — 500 тисяч тонн відходів на рік. Але ні Московський міст, ні всі автомобільні артерії лівого берега не зможуть пропустити щодня таку кількість сміттєвозів. А якщо на підприємстві будуть якісь неполадки, зупинки — куди дівати сміття? До того ж вітри тут постійно дмуть з півночі на південь. Буде задимлений весь лівий берег.
Наскільки екологічно безпечні способи переробки сміття в Україні?
— У нас небезпечним є навіть зберігання відходів. Адже більшість полігонів для захоронення сміття збудовано без дотримання екологічних норм. Вони давно використали свій термін експлуатації. Значна частина полігонів утворені стихійно, без документації, і просто "з"їдають" родючі українські чорноземи, забруднюють ґрунтові й підземні води, атмосферне повітря, є розсадниками хвороб. А коли горять, то утворюється діоксин, що провокує виникнення ракових пухлин. Тому існування таких полігонів становить серйозну небезпеку. Якщо держава й місцева влада в найближчі п"ять років не вирішать цю проблему, Україна перетвориться на суцільний смітник.
У лісосмуги викидають розбиті термометри, люмінесцентні лампи, прострочені ліки
Проблемою є й сміттєспалювальні заводи. При спалюванні тонни твердих побутових відходів утворюється від 4 до 8 тисяч кубометрів газів, що містять оксиди азоту й сірки, хлороводень і поліхроматичні вуглеці, хлорбензоли і важкі метали, сполуки групи діоксинів. А в стічних водах, окрім важких металів, є сульфати, нітрати і нітрити, нафтопродукти тощо. Високотоксичними й мутагенними відходами є і шлаки, яких не можна складувати без нейтралізації.
Якщо говорити про промислові, а не побутові відходи, то у шлакосховищах і териконах просто грандіозні запаси корисних копалин, що можна переробити.
Чому ж не перероблюються?
— Бо така система. Якщо приходить іноземний інвестор, який хоче вкласти кошти в переробку, його починають "пускати" по великому бюрократичному колу. А там усталені хабарі. Він цього не розуміє, бо прийшов допомогти нам вирішити екологічну проблему й заробити на цьому гроші. А наші чиновники не можуть навіть допустити думки, що хтось, крім них, зароблятиме на смітті.
У селах із кожним роком стає все більше сміття — ті ж пластикові упаковки, пляшки. Що робити селянам із ним?
— Це не вирішено ні на нормативному, ні на практичному рівнях. Крім побутових твердих відходів, є ще рідкі — комунальні стоки. У містах вони йдуть у каналізацію, а в селах її нема. Усе йде у ґрунтові води. А в смітники у лісосмугах викидають розбиті термометри, люмінесцентні лампи, прострочені ліки, фарбу, миючі засоби.
Наші люди традиційно засмічують і місця відпочинку — парки, ліси, береги річок. Як привчити людей не смітити?
— Держава не проводить жодної просвітницької роботи. Немає ні шкільних підручників, ні програм. У школі предмет "екологія" вивели у факультатив. У вузах курс із 36 годин зменшили до 17. Немає ніякої екологічної складової в інших дисциплінах. Треба запустити освітні екологічні програми. Люди мають знати, як поводитися з відходами.
Наскільки небезпечне для держави нехтування екологічними проблемами?
— Україна з кожним роком все більше коштів витрачає на ліквідацію наслідків екологічних катастроф. Згадаймо аварію потяга, що перевозив фосфор. Один міністр-непрофесіонал не забезпечив дотримання всіх вимог проходження цього небезпечного вантажу. Інший не знав, що на фосфор не можна лити воду. Три дні чекали на спеціалістів із Казахстану, не знаючи, що такі є у нас у двох інститутах.
Нехтування екологічними проблемами загрожує національній безпеці України. А урядовці цього не розуміють. Останні вибори це показали. Жодна з партій, що пройшли в парламент, не має у своїй програмі розділу з екологічної безпеки.
2 
1
Коментарі