середа, 28 серпня 2019 05:45

Без Шевченка Україна не збудеться

Автор: ФОТО: НАТАЛіЯ СОКОЛАН
  Люди слухають розповідь мовознавиці Світлани Ковтюх на просвітницькій галявині”Ше.Фесту” у селі Моринці Звенигородського району на Черкащині
Люди слухають розповідь мовознавиці Світлани Ковтюх на просвітницькій галявині”Ше.Фесту” у селі Моринці Звенигородського району на Черкащині

— Декламуємо Шевченкові і свої поезії. Робимо це спонтанно й невимушено, — каже письменник 61-річний Сергій Ткаченко. Приїхав на шостий мистецький фестиваль "Ше.Фест". Відбувся 17–18 серпня в селі Моринці Звенигородського району Черкаської області. Присвячений популяризації Кобзаря. Вхід був безкоштовний.

— Шевченка перечитую постійно. Розгадую смисли його слів, раніше для мене заховані, — продовжує Ткаченко. — А ще вважаю себе подібним до Шевченка благоговійним ставленням до жінок. Прості люди до Кобзаря шанобливіше ставляться, ніж ті, хто намагається нагадати про єнотову шубу чи те, що їв борщі з карасями. Його поезія ішла, як вогонь по соломі. Портрети поета поруч з іконами висіли в хатах етнічних українців Словаччини за 200 км на захід від теперішнього кордону. Так само — на північному Кавказі, аж до Каспію. Це був символ ідентичності.

— Пам'ятників Тарасу по всьому світу не можна порахувати, — розповідає мовознавиця 56-річна Світлана Ковтюх. — Сквер Шевченка є в Парижі. В центрі столиці Італії Тараса поставили в давньоримській тозі. Більше зображень хіба що Будда має. В київському метро взимку відкрили виставку, на якій портрет Шевченка обіграно з погляду героїв сучасної поп-культури — Людини-павука, Елвіса Преслі та інших. Професори літератури, радикальні націоналісти обурилися. Молодше покоління оцінило. Мені сподобалося. Важко витримати золоту середину. Не продовжувати робити з живої людини ідола й не опустити образ до примітивного сувеніра. Твори Кобзаря абсолютно сучасні. "Кавказ" — це перша антиколоніальна поема. Тоді, коли Юрій Лермонтов у Російській імперії писав: "Смирись", то Шевченко — "Борітеся, поборете".

Цьогоріч "Ше.Фест" має 10 локацій, що працюють цілодобово. На музичній сцені виступають гурти "Тартак", "Карна", "Вій", на просвітницькій — письменники Василь Шкляр, Сашко Лірник, Олександр Ірванець, на театральній — показують вистави "Сон. Комедія" львівської майстерні "Театр у кошику" і "Гайдамаки" Миколаївського академічного художнього драматичного театру.

Чоловік у синьо-жовтому фартуху із гербом на животі пасерує у товстостінному казані печериці з м'ясом.

— Я майстер приготування їжі на вогнищі. Часто запрошують різні фестивалі, — говорить крізь дим 58-річний Юрій Ковтуненко. — Скоро вирушаю в Барселону. Тож приєднуйтесь, дівчата, у кулінарний тур, — підморгує. — У Європі без дозволу пожежної служби готувати так їжу ніколи не дозволили б.

— Узяв собі індійське ім'я Лакшман — той, що процвітає. А це мій побратим і головний дегустатор на січі пан Вішь Ян — показує на козака, що куштує юшку.

— Вішь Ян — значить "вищий серед чоловіків", — помічник кухаря показує пластиковий ай-ді паспорт на ім'я Марків Вішь Ян Романович, 1979 року народження. — На "Ше.Фесті" уперше, але по фестивалях їздимо. Шевченко для мене той зразок людини, на яку рівняюся — любов'ю до України й людей. Українці славляться по всьому світу як роботящі й дешеві. Якби їм поставити доброго господаря, то стали б жити краще. А ще ліпше — самі собі маємо ставати господарями.

— Це юшка грибна по-закарпатськи й козацький куліш, — Юрій-Лакшман великою ложкою з довгою ручкою вимішує густу кашу. До казанів періодично підходять відвідувачі фестивалю.

— Ціна великої порції 50 гривень. Але кулішеві ще треба вистоятися зо 15 хвилин.

— Та давайте вже так, — говорить жінка, що торгує вухами Міккі-Маусів за 300 м від польової кухні.

У гурті за кулешем стоїть невисокий чоловік із сивими вусами. На ньому синя кепка з написом "Свобода". Приєднується до розмови.

— Кажуть, українці — дурнороби. Пішов у відпустку — привіз цемент, щебінь, пісок до двору. Щось робить. Це тому, що ми — раса творців, — говорить 70-літній Олександр Нестерчук із Кам'янки. — Питаю сусідку, яка відпочивала в Туреччині — що там бачила? Показує у смартфоні ліжко в номері, на якому із рушників вимощені лебеді. Краса. А я у Баландине поїду, Ярове. Сусідка в Радиванівці у рідних не була — а по світах їздить, — зітхає. Крутить у руках скручену в трубочку програмку фестивалю.

— Я схожий на Шевченка вусами. Зневажав його раніше за пияцтво. От фестиваль цей безалкогольний — добре. А потім зрозумів Кобзаря як людину: коли такий шалений тиск відбувається на душу, неволею знаходитимеш розраду у чарці. Я, як і він, — бунтар. Борюся за Україну. Внучка називає мене "Козак". З віком змінився — став прихильником нерадикальних методів боротьби. Духовніший став — люблячий і приймаючий.

У продуктовому магазині поряд із фестивалем над сигаретами й солодощами висить портрет Шевченка. У білій сорочці й костюмі бігає заклопотаний сільський голова. Пережартовується з гостями й односельцями.

— У кожному з нас живе маленький Тарасик, ми всі його нащадки, — каже голова Моринської сільради 32-річний Євгеній Штанько. — Раді проводити в себе фестиваль шостий рік поспіль. Для нас це головна подія року. Навіть не знаємо, що робили би без нашого Тараса.

— Маємо визнавати, що без Шевченка Україна не збудеться, — говорить літературознавиця 57-річна Ірина Савченко. — Музичні інтерпретації його текстів потужні в роковій стилістиці. Це спроби бачити в Шевченкові не лише традиційного з радянських часів чоловіка в шапці і дурному кожусі. Це знаходження у Шевченка текстів, які начебто доступні всім, але, як правило, оминаються. У поета потужна інтимна й філософська лірика. Шевченко залишався максимально відстороненою від буденності людиною. Його хвилювали глобальні проблеми. Це те, що імпонує молоді. Шевченко уособлює важливу ознаку, — "караюсь, мучусь, але не каюсь" — потреба стояти за своє, іноді всупереч громадській думці. Незважаючи на негаразди, обстоювати ті цінності, які для тебе є світоглядними.

Найбільше слухачів збирає виступ письменника 68-річного Василя Шкляра.

— Ніхто не розуміє Шевченка, як я, — каже Василь Шкляр. — Його ім'я було культовим для мене змалечку. У хаті висів портрет Кобзаря. Про Шевченка говорили, як про родича. Мені здавалося, що це якийсь мій дід. Ставилися до нього з благоговінням. А з другого боку, була така коротка дистанція між тим чоловіком і нами — бо Шевченко нашого коріння. Він завжди був символом і синонімом слова Україна. Духом Тарасовим пронизана наша нація. Ми сучасні мало чим відрізняємося від співвітчизників Шевченка ХІХ століття. Людина взагалі така істота, яка мало в чому міняється. Ми думали, що за 30 років незалежності виростуть нові громадяни. А насправді, хоч і з'явився українець нового типу — на Майдані, в окопах Донбасу — все одно залишається актуальним Стусове: "Бо — мало нас. Малесенька шопта. Лише для молитов і сподівання". Ця меншість боролася, бореться й боротиметься. А на якесь масове суспільне зрушення свідомості не варто сподіватися.

Зараз ви читаєте новину «Без Шевченка Україна не збудеться». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути