"Талант — це 5 відсотків успіху"

 

97 музикантів із різних країн грають в оркестрі польського проекту "Я, Культура". Із них — 19 українців. 28 серпня виступають у Національній філармонії в Києві.

— Не відставайте, втримуйте ритм, — 19-річний диригент венесуелець Іліч Рівас змахує паличкою. — Я вас люблю, — каже музикантам на репетиції. Найстаршим в оркестрі — по 28 років. Під час перерви на генеральній репетиції кароокий брюнет у костюмі з краваткою збігає сходами зі сцени.

— Композитори дають музиці світло. Диригент — задає їй смак, — англійською розповідає хлопець. — Мій батько теж диригент. Музика була постійно присутня вдома. Це так звично, як чистити зуби щоранку чи готувати сніданок. Люблю класику, Моцарта, Чайковського. Водночас і бразильську музику — мушу якось розслаблятися від роботи. У Києві вперше, ще нічого не бачив. Але вже вивчив кілька слів: "Я закохався в Україну!" — промовляє українською. Дуже виразно, з легким акцентом.

Поруч 22-річний чернігівець Антон Дем'янчук розкладає кларнет, протирає кожну його деталь.

— Інструмент дерев'яний, не любить вологи, — каже. — Прочитав оголошення, що набиратимуть музикантів до оркестру. Пройшов прослуховування. Два тижні в польському Любліні з нами працювали найкращі педагоги Європи. Репетиції тривали щодня по 6 годин. Поза ними розучували нові партії. Думав інколи: "А ну його все, краще піду гуляти". Але не можу собі дозволити втратити форму. Талант — це 5 відсотків успіху. Все інше — тренування. Це як олімпіада, але музична, — затинається Антон. — Торік були концерти в Мадриді, Варшаві, Стокгольмі. Тепер виступаємо у столицях Східної Європи. Граю на кларнеті з 7 років. Батьки-музиканти спершу примушували займатися музикою. Потім сам зрозумів, шо без неї не можу. Люблю класику. Більше подобається Брамс, ніж "Роллінґ Стоунз". Також граю аргентинське танго.

— Дивитися, як диригує цей венесуелець — насолода, — каже киянка Магдалина Ігнатович у перерві концерту. Вона прийшла до філармонії з колегами з Академії наук.

— Чайковського зіграли якось по-особливому, — додає Марина Груховецька. — "Ромео і Джульєтту" доводилося слухати в різних виконаннях. Але тут — найбільше емоцій. Думаю, молодь краще розуміє історію двох юних закоханих.

×