— Здесь он жил? Ничего себе хата, — хлопець із дівчиною за руку заходять до Музею-квартири Павла Тичини у Києві. Двічі на місяць тут показують спектакль "Сріблясті голуби у небесах". У суботу, 16 березня, на екскурсію-виставу прийшли 11-класники зі столичної школи №91.
— До Павла Григоровича часто навідувалися школярі, — у коридорі зупиняє відвідувачів директорка закладу Тетяна Сосновська, 51 рік. Її прабабуся була сестрою поета. — Уявіть, що ви прийшли до Тичини в гості. Він вас не зустрів, бо трошки заклопотаний.
Тетяна Вікторівна запрошує відвідувачів до кімнати, заставленої меблями. На робочому столі поета — стоси паперів і книжок. Поряд "Кобзар" та латино-російський словник. На бордовому стільці лежить бандура, на столику — кларнет. Посеред кімнати — вазон, гілля якого сягає стелі. Біля чорного роялю схилився над книжкою актор 40-річний Євген Нищук у ролі Тичини. Несподівано б'є кілька разів по клавішах.
— Западають, — сідає за інструмент. — Хтось із вас ходить у музичну школу? — звертається до школярів. Один хлопець боязко підіймає руку. — Коли мені сумно, сідаю за свого друга, грати музику. Тоді всі мої думки, мій сум летять далеко у вічність. Весело мені ніколи не буває. Такий уже я є. Але відчуття радості я люблю. І тоді нашу з ним радість чують усі — й сусіди, й перехожі.
Йде до протилежної стіни, де у кутку стоять гуцульські топірці.
— Коли подався до Києва, пішов на квартиру проситися. Мене зустріла жінка, — актор показує на портрет Катерини Папарук. — Вона мене навіть не питала, звідки я, хто, які гроші маю. Побачила у мене бандуру та книжки і зразу сказала: "Будете в мене жити". Свої перші вірші їй читав. Вона мені практично маму замінила. У неї була донька Лідуся. Я щось собі пишу, а вона якимось жартиком мене вколоти хоче. А Катерина Кузьмівна каже: "Не звертайте увагу, вона ще маленька, дурненька". Згодом Лідуська стала моєю долею.
— Маленька, дурненька, а удобно женился, — перешіптуються хлопці і прямують до бібліотеки. Шафи до стелі заповнені книжками, багато іншомовних. Під час Другої світової війни квартиру Павла Тичини грабували. З усіх речей у помешканні залишився рояль.
— Усі книжки підписував, — актор розкриває томик Пушкіна і вказує на підпис "П. Тичина". — Раз прийшов до букініста. Відкриваю одну книжку, бачу — мною підписана. Так виходило, що своє мусив удруге купувати. А Лідія Петрівна ходила по базарах і відкуповувала картини.
18-річна Анастасія Волкович до закладу прийшла вдруге.
— В інших музеях проводять сухі серйозні екскурсії. А тут сімейна, затишна атмосфера. Цікаво було почути спогади з дитинства Тичини та про його дружину Лідуську, — сміється школярка. Її подруги оточили Євгена Нищука — просять із ними сфотографуватися.
— Дівчатка, хлопці вже пішли, то поділюся з вами таємницею, — звертається Тетяна Сосновська до учениць, які вдягають пальта. — Щонеділі вхід у музей безкоштовний. Приводьте нам на експертизу своїх кавалерів. Пройдетеся з ними кімнатами, розповісте про Тичину. По очах зрозумієте, чи варто на них витрачати час.
14 тисяч книжок зберігають у приватній бібліотеці Павла Тичини в його київському Музеї-квартирі. Серед них поетові неважко було ховати заборонені видання. Наприклад, збірку памфлетів Миколи Хвильового 1925 року з автографом автора. Загалом у помешканні зібрали 28 тис. експонатів — особисті речі Тичини, картини, музичні інструменти.
2 
1
Коментарі