Галина Тельнюк розповідає, що тема Нью-Йорку знайома і їй, і її сестрі Лесі, і авторці вірша Оксані Забужко. Однак на відео зняли не Нью-Йорк, а Київ.
- Ми всі втрьох в різний час сиділи на тому місці, в парку на Рівер-сайд, і всі дивилися на Бруклін. І фізично, і морально ми знаємо, що це таке. В Оксани відчуття Нью-Йорка феноменальне. Нам це було близьке, тому що і в мене було багато віршів про це місто. Ми проходили цими шляхами. Оксана писала цей вірш у 2002. На той час ми з нею особисто ще не були знайомі, але саме в той час ми усі були в Нью-Йорку. Хоча ми тоді ще не зустрілися.
- Ви теж відчували себе у Нью-Йорку "білою куклою"?
- Так. Ми зростали з відчуттям того, що для нас ця країна закрита. Для нас вищим ступенем мрії були блакитні джинси. Це постсовкова хвороба, яку ми несемо - любов до цієї країни. Америка достойна любові - в ній багато позитивного і негативного. Але там ти себе відчуваєш таки "білою куклою", частиною біосу цього, а не окремою особистістю. Твої знання і досвід там потрібні - якщо ти себе повністю вичавиш, віддаси, і будеш працювати на цю велетенську машину. Коли ти вже не турист, є відчуття, що це величезний агрегат, який перемелює людей.
Я була в Америці рік. Звісно, цікаво як віртуальне запасне життя, побути там. Цікаво погратися в цю гру. Але треба бути свідомим, що поки ти граєшся в цю гру, справжнє життя твоє минає. І от відчуття того, що саме Україна - твоя, з'являється після того, як ти виходиш в аеропорту "Бориспіль". Якщо вже хочеш психологічно прижитися на чужому ґрунті, то виїздити треба до 18 років. Батьки мусять дитину випхати в цьому віці, для того, щоб обрізати це коріння, поки воно ще свіженьке.
- Чому у кліпі знято Київ, а не Нью-Йорк?
- У вірші є остання фраза "Я люблю цю країну за те, що вона нічия". Цю фразу чула у Трумена Капоте у "Сніданку в Тіффані". Це абсолютно правильне відчуття цього міста і цієї країни. Але на одному з концертів у мене виникло власне спонтанне і чесне усвідомлення, що цю країну, в якій живу, я мушу любити. Попри весь її бруд. Вона є моя. Насправді це пісня про любов, це дуже патріотична пісня. Знімальна група теж запитала: "А де Нью-Йорк"? Я кажу: це пісня не про Нью-Йорк. Нью-Йорк знімали мільйони. І краще, ніж вони, ми не знімемо. Зараз ми складаємо пісню про нашу країну в нашому баченні.
Любити кайфову країну - не великого розуму діло. А таку країну, як наша, її не кидати, а до неї повертатися - оце вже для сильних. Словом, це патріотична пісня. Знімала кліп молода команда. Знімав оператор з Миколаєва Віктор Гудзенко. Мені вже написали у відгуку на відео: "ужас". Я рада, бо є емоційне прочитання. Хтось любить нюхати себе і свої проблеми. Якщо ми піднімаємо цю ковдру, вони зляться і пишуть.
- На мосту Патона ви краще почуваєтеся, ніж на Бруклінському?
- Гірше. Насправді давно не була на мосту Папона. А на Бруклінському дуже гарно.
- Чорно-білий ряд - це для того, щоб показати депресивність київської дійсності?
- Ні, чорно-біле відео - це просто стильний штрих. Він дає змогу не відволікатися на зайві деталі.
- Скільки пісень з "Дороги зі скла" уже мають кліпи?
- Це поки що тільки другий. Маємо також кліп до пісні "Нічні метелики". Мрію зробити з Віктором відео на ще одну пісню. Естетика молодих мені дуже приємна. Хочеться тільки з цим поколінням працювати. Тому що вони по-іншому бачать.
4 
4880
Коментарі
3