Завтра починається 10-й міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA.
Окрім насиченої конкурсної програми, де в розділах DOCU-ПРАВО та DOCU-ЖИТТЯ змагатимуться по 7 фільмів, а в DOCU-КОРОТКО покажуть 15 стрічок, буде з кілька десятків фільмів позаконкурсних - серед них ретро-стрічки, спецпрограми, анімовані історії та найкраща добірка минулорічних фестивалів.
Найголовніше, що їх об'єднує - увага до людської особистості, до її самовизначення в житті, подолання перепон. Серед них є і документальні портрети нейрохірурга, колишніх ув'язнених, панк-музикантів, є портрети окремих родин та селищ, історії дітей, революцій, конфліктні й життєві доку-нариси.
Аби не пропустити найголовнішого Gazeta.ua підготувала гід по фестивалю Docudays UA.
Твердиня
Картина Клари Тасовської та Лукаша Кокеша про Придністров'я стала кращою документальною стрічкою 2012-го року на фестивалі в Їглаві.
"А в мене була думка зняти фільм про Придністров'я. Документальний. Я б назвав його так – "Маленький радянський союз – Республіка Зла"… Якось бачив сюжет по ВВС. Так там говорилося, що тут людей прямо з пологового продають у рабство. І ріжуть на органи. І зброю тут виробляють, і прав ніяких не має…" - розмірковує герой стрічки. Він іде молдавським містом.
Фільм зосереджено на кількох характерних рисах цього геополітичного провалля між Європейським Союзом та Росією, між минулим і теперішнім, злочинністю і доброчесністю, занепадом і надією на майбутнє. Ігор Смірнов керує цією неіснуючою країною вже понад двадцять років. Дія стрічки розгортається під час президентських виборів. Режисери аналізують "неіснуючу державу" та правила життя в ній.
22 березня, 19:00, Будинок кіно
Аргентинський урок
Минулого року стрічка польського режисера Войцеха Староня отримала гран-прі Docudays UA . На цьому фестивалі її показують в спецпрограмі кращих фільмів.
Це історія хлопчика 8-ми років - сина режисера, який переїздить із Польщі до Аргентини разом зі своєю матір'ю, вчителькою польської мови. Відтепер Янек ходить до нової, аргентинської школи, скрізь звучить мова, якої він досі ніколи не чув. Він подружився з 11-річною Марсією. Дівчинка сама ще дитина, але вже змушена дбати про свою родину.
Через візуальну естетику фільму – ритм, композицію, стиль оповіді, що радше нагадують художній фільм, режисер показав як нова дружба та нове оточення змінюють Янека.
27 березня, 17:00, кінотеатр "Кінопанорама"
Англійський хірург
Ця документальна стрічка Джеффрі Сміта створена у копродукції України та Британії. Знімали її в українській лікарні, переповненій зневіреними пацієнтами і саморобним обладнанням. Головний герой - нейрохірург Генрі Марш. Персонаж колоритний, сильний, обдарований.
У фільмі "Англійський хірург" порушені болючі моральні та етичні питання. І це не просто медична історія, де натуралістичний показ операції на мозку може шокувати або відштовхнути, це історія про те, як це бути хірургом і водночас боротися із власною людською натурою.
23 березня, 19:00, кінотеатр "Кінопанорама"
Край електросміття
Режисер-документаліст з Австралії Девід Федель розповідає історію "електросміття" у країні Західної Африки – Гані. Цей 20-хвилинний фільм без діалогів та авторських коментарів.
Відеокамери, монітори, клавіатури, телевізори - щороку у світі накопичується майже 50 мільйонів тонн електронного сміття. І більшість цих вживаних і непотрібних електротоварів як секонд-хенд звозять до країн третього світу. І тут, у Західній Африці, електроніка геть не така, якою ми звикли бачити її на прилавках магазинів.
23 березня, 15:00, Будинок кіно
Мовчазний хаос
"Люди бояться глухих. Вони думають ми небезпечні" - каже герой документальної стрічки італійського режисера Антоніо Спано. Постійні соціальні потрясіння у Демократичній Республіці Конго змушують першими здаватись найслабших, наприклад, глухих людей, котрі живуть у місті Бутембо. Попри міжнародні угоди, спрямовані на припинення кровопролитної війни, що триває вже понад десять років, тут мир так і не настав.
Відірвані від суспільства вигнанці, покинуті власними родинами, вони живуть немов примари, приречені на оглушливу тишу. Ці люди надто налякані минулим, щоб дивитися в майбутнє з надією. Однак вони не припиняють боротьби за власну гідність.
26 березня, 15:00, Будинок кіно
Дівчина з півдня
Аргентинський режисер Хосе Луїс Ґарсіа у 1989 році брав участь у Світовому фестивалі молоді та студентства в Пхеньяні (Північна Корея). Цей політичний захід, профінансований СРСР, відбувся через три тижні після бійні на площі Тяньаньмень у Пекіні й за чотири місяці до падіння Берлінського муру.
Там режисер зустрівся з Лім Су Кьон, молодою активісткою, яка таємно прибула із Сеула, щоб представляти студентів Південної Кореї, котрі вимагали мирного возз'єднання нації. Через двадцять років аргентинець їде до Сеулу знову.
25 березня, 16:00, Будинок кіно
Синдром панка
Робота фінських режисерів Юкка Карккайна та Яні-Петтері Пассі. Головні герої стрічки – найкрутіший панк-рок-гурт Фінляндії Pertti Kurikan Nimip?iv?t. Учасники групи – Перті, Карі, Тоні та Самі – попри вади психічного розвитку грають свою музику гордо й піднесено.
Протягом усієї стрічки ми бачимо як вони лаються, закохуються, сміються, плачуть, п'ють і сваряться за місце на передньому сидінні автобуса. Їхні пісні – про проблеми в суспільстві, а також про речі, з якими ці люди стикаються щодня: як тупо робити педикюр і як сумно жити в гуртожитку. Панк-рокери також діляться своїми думками із політиками й тими, чиє ставлення до людей із розумовими вадами потребує суттєвого вдосконалення.
23 березня, 18:30, Будинок кіно
Завтра свято
Дебютний фільм відомого українського режисера-документаліста Сергія Буковського ("Війна. Український рахунок", "Живі", "Україна. Точка відліку"). 20-хвилинний фільм створено на Українській студії хронікально-документальних фільмів у 1987-му році. Фільм здобув гран-прі кінофестивалю "Молодість" та кілька призів на міжнародних кінофестивалях. Картина поклала початок новій, критичній хвилі українського неігрового кіно.
Отримавши замовлення зняти нарис на, здавалося б, невдячну та безнадійно пропагандистську радянську тему – життя провінційної птахофабрики – Буковський створив документальний фільм про глибоку соціальну кризу в радянському суспільстві. Замість типової репрезентації соціалістичної праці у фільмі показано буденну безвихідну ситуацію радянських жінок-робітниць, чий соціальний статус позбавляє їх будь-яких життєвих перспектив.
24 березня, 14:00, Будинок кіно
Це не фільм
Це документальна стрічка одного з найвідоміших представників "нової хвилі" іранського кінематографу режисера Джафара Панахі. Цей незаконно знятий фільм було заховано на флешці в торт і таємно переправлено до Франції, щоб в останню мить устигнути подати його на участь у конкурсі Каннського кінофестивалю. Його також номінували на премію Оскар в категорії документальних фільмів.
Картина про будні режисера Джафара Панахі, котрий перебуває під домашнім арештом у своїй квартирі в Тегерані. Він саме подає апеляцію, адже його засудили до шести років ув'язнення і на 20 років заборонили знімати. Глядач стає свідком його розмов із родиною та адвокатом, обговорень із Міртахмасбом та роздумів про важливість кіномистецтва. За допомогою універсальної мови кіно Панахі розповідає про крах своїх ілюзій і свій розпач.
24 березня, 21:00, кінотеатр "Кінопанорама"
Ромська мрія
Це збірка з чотирьох короткометражних фільмів, у яких режисери Роман Бондарчук і Дар'я Аверченко показують історії українських ромів, котрим вдалося вийти з таборів і досягти успіху - тобто здобути професію та отримати престижну роботу.
Уперше в історії мукачівського табору ромів безкоштовно консультує юрист. Рената допомагає відновлювати паспорти, оформляти свідоцтва про народження дітей, представляє інтереси ромів у судах. Мирослав працює в обласній телерадіокомпанії, знімає та веде щотижневу програму для ромів. Діана веде танцювальний гурток у місцевій ромській школі. Денис купив ділянку землі в селі, мріє збудувати там будинок і виїхати з табору.
24 березня, 16:00, Будинок кіно
Антон тут поруч
На самому початку, ще до появи назви картини, хлопчик-аутист Антон Харитонов пильно дивиться в камеру. Прямо в очі глядачеві. І відсторонитися від цього фільму уже неможливо. "Яка користь, якщо людина пише годинами? Ми намагаємося прищеплювати практичні знання" - уже самі ці слова колюче врізаються до голови.
Документальна картина почалася п'ять років тому. Любов Аркус, головний редактор журналу "Сеанс", випадково прочитала твір під назвою "Люди" - текст про те, що люди бувають різні і усі вони кінечні. Як вона сама зізнається: "У мене був проект, а виявився хлопчик".
Ця розповідь не про те, як одна людина допомогла іншій, а про те, як одна людина впізнала себе в іншій. Про те, що в кожному з нас живе Інший, котрого щодня доводиться в собі вбивати, щоб вижити.
23 березня, 14:00, Будинок кіно
Одинадцятий
Прем'єрний показ відреставрованої версії фільму 1928-го року Дзиґи Вертова. "Одинадцятий" – це змонтована з кадрів радянської кінохроніки 1920-х років документальна стрічка, що розповідає про будівництво соціалізму в Українській РСР. Це перший фільм, знятий Дзиґою Вертовим в Україні. Відреставровану версію покажуть вперше. Супроводжуватиме її музика українського композитора Антона Байбакова.
Одинадцятий рік радянської влади – період індустріалізації, зведення Дніпровської ГЕС та інших промислових гігантів. Але камера фокусується тільки на головному – на праці. 28 лютого 1928 року Дзиґа Вертов сказав, що "Одинадцятий" написано відеокамерою без сценарію.
2 
4880
Коментарі