Понад півсотні різноманітних радіоприймачів більшість з яких вважають раритетними зібрали працівники Волинської обласної державної телерадіокомпанії. У 2010 році на вулиці Словацького, 9 в Луцьку вони відкрили музей.
"Напевно, найстарішим з радіоприймачів у нашій колекції є "Родіна". Він продавався в комплекті із термогенератором, який виробляв струм. Його складовою є гасова лампа. Коли горів гніт, то повітря нагрівалося. Спеціальний пристрій перетворював теплову енергію в електричну. За допомогою цього механізму радіо могли слухати навіть у найвіддаленіших селах, де не було електрики", - розповідає Святослав Пирожко, колишній генеральний директор Волинської ОДТРК. Він майже 27 років очолював компанію й був одним з ініціаторів створення музею.
Багато експонатів, пов'язаних з історією радіомовлення на Волині зібрав інженер телерадіокомпанії Іван Базилюк. В експозиції представлено, наприклад, пристрої Каунаського радіозаводу, зокрема, популярну в 1962 році магнітолу "Мінія" та Муромського заводу радіомовних приладів - всехвильову радіолу "Кантата-203" 1972 року виробництва. Серед експонатів є також і пристрої українського виробництва, зокрема, Дніпропетровського радіозаводу - п'ятиламповий радіоприймач "Дніпро-52" і радіола "Промінь".
"Більшість з радіоприймачів, напевно, вже ніде окрім цього музею й не побачиш. Пригадую, як в дитинстві слухала стареньку радіолу. Батьки "ловили" на неї "Голос Америки" та "Свободу". Пам'ятаю той шурхіт з ефіру й те, як радянські спецслужби намагалися приглушити іноземні радіостанції", - ділиться враженнями відвідувачка музею, журналістка з Рівного Ольга Гайдук.
Уперше з ефіру слова "Говорить Луцьк!" пролунали в 1940 році. Передачі тоді слухали переважно з гучномовців, які встановлювали у людних місцях на стовпах. Доктор історичних наук Володимир Борщевич розповідає, що радіо увійшло в життя мешканців Волині ще у 20-30-х рр. минулого століття.
"Вже тоді у лексиконі жителів краю міцно закріпилися слова "радіовисильня", "радіонадавча станція" "радіові новини" та інші. У складі Другої Речі Посполитої Волинь не мала власної радіостанції, найближча знаходилась у Львові. За кількістю часу мовлення львівська "радіовисильня" займала третє місце у Польщі. На ту пору переважали музичні номери, радіо-вистави, спеціальні відчити для людей старшого віку, інформаційні повідомлення".
"Зокрема, значний інтерес для волинян становили передачі спортивного змісту. За прослуховування радіопередач власники приймачів вносили абонентну плату. Поширеним явищем тоді стало "радіохижацтво", коли окремі громадяни не вважали за потрібне платити за таке цивілізаційне благо і споживали інформаційний продукт підпільно, - пояснює науковець. - Окрім польського радіо за слухацьку аудиторію краю змагалися радянські станції у Києві та Москві. Усі передачі звідти несли ідеологічне навантаження і мали за мету переконати слухачів у перевагах радянського способу життя".
У музеї Волинської ОДТРК представлено також різноманітні диктофони. Зокрема, популярний серед журналістів 1960 років "Репортер-2" важив понад 8 кг без акумуляторів. Його брали коли їхали на записи в поле, чи на будівництво. Окрему експозицію відведено розвитку в краї телемовлення.
2 
4880
Коментарі