18 березня 2016-го від раку шлунку помер Лесь Танюк - український режисер театру та кіно, літератор, дисидент, політичний діяч, мистецтвознавець, перекладач.
Він народився 7 серпня 1938 року в сім'ї вчителів у селі Жукин на Київщині. Дитинство провів із батьками в концтаборі в Німеччині. Після повернення, родині не дозволили жити в Києві. Танюки переїхали на батьківщину батька у Луцьк.
Працював ливарником-формувальником на заводі. Закінчив культосвітній технікум, був актором у Волинському облдрамтеатрі. Вищу освіту здобув у Київському інституті театрального мистецтва імені Карпенка-Карого за фахом "режисер театру й кіно" на курсі Мар'яна Крушельницького.
Став там професором. Належав до шістдесятників. У 1959–1960-х керував у Києві Клубом творчої молоді, з якого почався інтелектуальний супротив радянській владі. Потім клуб розігнали. 1965-го переїхав до Москви. Так уник репресій. Прожив там понад 20 років і поставив понад 50 вистав.
1968-го його звільнили з Центрального дитячого театру за підпис листа на захист дисидентів Олександра Гінзбурга і Юрія Галанскова. Вистави заборонили. 1986-го, через місяць після Чорнобильської катастрофи, повернувся в Україну на посаду головного режисера столичного Молодіжного театру.
Звідти його після серії протестних театральних вечорів звільнили без права працювати в театрах. 1992-го обрали головою Всеукраїнського товариства "Меморіал" імені Василя Стуса. Був членом трьох творчих Спілок: письменницької, кінематографічної, театральної.
Режисер фільму "Десята симфонія", сценарист "Голоду-33", автор стрічок про Розстріляне відродження. Написав багато книжок на культурну тематику. Правозахисник. Депутат Верховної Ради України І, ІІ, ІІІ, ІV, V скликань.
Понад 50 років прожив у шлюбі з Неллі Корнієнко, мистецтвознавцем. Їхня донька Оксана – театрознавець. Онук Іван – науковець.
Пропонуємо до вашої уваги спогади про нього та його цитати.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Сталін показував пальцем і запитував: "А ти проголосував проти Танюка?"
Був народним депутатом п'яти скликань
"Перший парламент був найкращий, — говорив Лесь Танюк. — Комуністів було більше. Проте вони нас боялися і йшли за нашими гаслами. В наступний парламент прийшла молода комуністична гвардія на чолі з Петром Симоненком. Побільшало марксистської тріскотні, а діла стало значно менше".
Танюк — один із засновників Народного руху України. Вийшов із партії 2009-го через суперечку з тодішнім головою Борисом Тарасюком. Мовляв, той склав список кандидатів до Верховної Ради лише зі своїх людей. Через це Лесь Степанович відмовився йти в парламент. Був народним депутатом п'яти скликань.
Добився звання "народної артистки" для Тамари Яценко
Актриса Тамара Яценко згадує:
"Під час репетиції Лесь Танюк ніколи не кричав. Коли його не розуміли, видно було, що всередині злиться й нервується. Він розбирався в акторах. Знав, хто чого вартий. 1992-го мені планували дати звання заслуженої артистки. Коли Лесь Степанович побачив на це документи, сказав: "Це — несправедливо. Як вона може бути заслуженою, коли народ давно її визнав?" Тоді очолював Спілку театральних діячів. Зумів переконати бюрократів, що мені можна дати звання народної артистки без заслуженої. Такого в Україні ні до цього, ні після не було".
Провів виховну роботу у піцерії
"Лесь Танюк товаришував із моїм батьком, — розповідає колишній нардеп Тарас Чорновіл. — Коли в Україні почалася зачистка, Танюк виїхав у Москву. Бо тут арешту не уникнув би. Через нього йшли всі контакти національно налаштованих людей, самвидав. Тоді його московська квартира була перевалочним пунктом. Там зупинялися ті, хто повертався із заслання або родичі засуджених, які їхали до них на побачення.
У Москві він був успішним режисером. Росіяни не могли зрозуміти, чому людина, яка може бути в першій п'ятірці режисерів Союзу, гробить кар'єру політичною орієнтацією і національними питаннями.
Найбільше спогадів про Танюка в мене з виборів 2002 року в Полтаві. Шукаємо, де перекусити. Підходимо до якоїсь піцерії. Бачимо — всі написи російською. Лесь каже: "Тут їсти не будемо, але проведемо виховну роботу". Заходимо, оглядається. Підходить керівник. Танюк каже: "Хотів би замовити для всієї нашої ¬команди 25 піц. Ой, а у вас меню російською. Ні, не хочу замовляти". І пішов. Говорив, що тепер там подумають, чи варто переписати меню українською. У такому стилі й були всі його дії. Трохи взяте з театру, трохи з людської психології".
Матеріальні блага не мали значення
З дружиною Неллі Корнієнко Лесь Танюк прожив у шлюбі 53 роки.
"За півроку після закінчення інституту мене забрали працювати в ідеологічний відділ міського комсомолу, — розповідає Неллі Миколаївна. — Тоді Танюк створив Клуб творчої молоді. Наш відділ мав стежити за його діяльністю. З Лесем познайомилася на одному з перших вечорів Клубу, присвяченому Лесеві Курбасу. Після цього мене викликав керівник і спитав: "Ви знаєте про цей націоналістичний вечір?" Я обурилася: "Який же він націоналістичний? Я там була. Нічого такого не помітила".
Після кількох подібних вечорів Леся Танюка вирішили виключити з комсомолу. Я одразу ж написала заяву про звільнення. Вказала, що не хочу більше займатися духовною проституцією. Через два місяці ми з Лесем одружилися. Весілля було скромне, бо грошей не мали. З друзями поїли морозива. А наступного дня поїхали в Одесу.
Лесь був невибагливий у побуті. Багато працював, спав по 4 години на добу. Матеріальні блага ніколи не мали для нього першочергового значення. За три терміни його депутатства ми не купили ні машини, ні дачі".
Вів щоденник від 1956-го
Танюк вів щоденники. Описував кожен свій день із 16 січня 1956-го. Є записи українською, російською й німецькою.
"Можу писати й іншими мовами, але поки що не було необхідності, — розповідав Танюк. — Потяг до мов у мене в крові. Німецькою став вільно говорити в концтаборі, куди всією сім'єю ми потрапили під час фашистської окупації. Нас, трьох дітей і батьків, розлучили, розкидали по різних місцях. А до того мама роздала нам по томику поезій Пушкіна, які вона возила із собою, ховала в речах. За цими книжками вона й знайшла нас. Тепер ці томи, видання 1937 року, зберігаються в моїй домашній бібліотеці, яку ще дід починав збирати".
Друком вийшло 38 томів щоденника із 60. 217 машинописних і рукописних томів зараз стоять на полицях у квартирі Танюка.
"Не склалися в мене відносини із сучасною технікою, - розповідав. - Дружина працює за комп'ютером, намагалася й мене привчити. Навіть подарувала на день народження ноутбук. Але ми з ним так і не подружилися. Вирішив не зраджувати вірного друга — друкарську машинку. А за старих часів у мене їх було кілька: одна для самвидаву, друга — для листів на захист товаришів, яких у ті роки назвали "дисидентами", на третій я друкував щоденник. На четвертій — те, що передавалося до закордонних видань, на п'ятій — п'єси й театральні матеріали. Можу за ніч надрукувати 20–30 сторінок без виправлень. Тож нові технології мені без потреби".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Кожен народ має свій суперміф. Наш – у винятковій накинутості наших бід", - Лесь ТАНЮК, 77 років, режисер, викладач, політик
Любив шахи
"Разом із Танюком багато працював. Робили це і в Москві, куди він змушений був на якийсь час переїхати. Там за шаховими партіями обговорювали з Танюком різні проблеми. Лесь дуже любив грати у шахи. Здебільшого вигравав, бо мав аналітичний склад розуму. У житті Лесь теж грав у шахи. Він любив невизначені ситуації і умів знаходити з них вихід",- розказував поет Іван Драч.
Доноси на Танюка написали народні артисти
"До виборів до Верховної Ради 1990-го проти мене написали "донос" народні артисти — Дмитро Гнатюк, Олександр Білаш, Юрій Мажуга, —згадував Лесь Танюк. - Балотувався в одному з районів Києва. — Надрукували його у "Радянській Україні". В день виборів ці газети кидали у поштові скриньки. Думали, це змусить людей голосувати проти мене. Та вийшло навпаки. Хтось намалював плакат, на зразок радянського: "А ты записался на фронт?" Сталін показував пальцем і запитував: "А ти проголосував проти Танюка?" І люди розуміли, що треба голосувати "за". Голоси тоді ніхто не купував. Хіба лаяли мене комуністи на зустрічах з людьми. Але трудові колективи їх не сприймали. В день виборів у Києві раптом виникла епідемія вишиванок. При тому, що мій округ — це був район робітничий, совковий. Українська ідея спалахнула за один день".
Цитати:
Більший вплив на мене мають книжки, ніж реальні обставини. Мій завод, мої шкільні друзі, навіть дівчата, які мені подобаються, – не те. Я й на пожежі менше хвилювався, ніж коли читав "Короля Ліра".
Магічно діє навіть не смисл, а порядок слів. Здавалося б, від перестановки слів сума не зміниться. Ще й як!
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Лесь Танюк описував кожен день свого життя протягом 60 років
Чому цікавіші характери у п'єсах – злочинні? Добродій прісний, у ньому все ніби вигладжене. Зло – динамічне? Чи просто добро – норма, а норма не може бути предметом мистецтва?
Страх перед поезією – це страх перед вгадуванням. Поети – ясновидці. Називають речі своїми іменами й передчувають, як звірі, землетруси, повені, виверження вулканів. Кассандр традиційно нищили, поетів традиційно побивали камінням. Діти часто передбачають те, на що нездатні їхні батьки. Їх веде інстинкт, який ще не вивітрився. Поезія і є невивітрений інстинкт людства.
Кожен народ має свій суперміф. Наш – у винятковій накинутості наших бід. У всіх наших злигоднях винен москаль, більшовик, німець, поляк чи куркуль, нардеп чи президент – тільки не я персонально. Для усвідомлення себе нацією мусимо прийняти свої біди та проблеми винятково на себе.
Українцеві легше оголосити голодування, відмовитись від посади, лягти під танк тоталітаризму – ніж вибудувати чітку прагматичну логіку перемоги. Заклики до героїзму й жертовності – ознака комплексу нашої неповноцінності.
Люблю співати в хорі. Або на два-три голоси. Жоден діалог такої близькості не дає.
У тих, що перемогли, нема правди. У них є перемога, і їм цього вистачає. Скривдженим треба втішитись: вони вже програли, а в переможців це ще попереду.
3 
4880
Коментарі