Театральна громадськість святкує 150-річчя з дня народження одного із засновників МХТ, автора найвідомішої в світі "системи" підготовки акторів.
Звичайно ж, головні заходи, пов'язані з ім'ям і діяльністю великого театрального реформатора, пройшли в Москві, де він народився, жив і працював. У створеному ним театрі була організована міжнародна конференція "Станіславський і світовий театр", якій передувала показана на прославленій сцені всього один раз вистава "Поза системою".
П'єсу сучасного російського драматурга Михайла Дурненкова, засновану виключно на історичних документах, поставив Кирило Серебрянніков. Як він сам висловився про зроблений всього за кілька днів хепенінг, це свого роду "мандала", яка, з'явившись в результаті копіткої медитативного праці, приречена на швидке зникнення.
Власне, спектакль, в якому йдеться про відносини Станіславського (і ставленні до нього) зі своїми сучасниками, розповідає про те, яких неймовірних жертв вимагає служіння мистецтву, про те, як складно в цьому світі бути ідеалістом. Як важко тут, де все схильне розпаду, тління, намагатися зберегти крихку квітку віри в прекрасне, добре і вічне. Як важко утримувати в чистоті Храм, яким, слідом за іншим великим російським і українським актором Михайлом Щепкіним, і представлявся Станіславському театром. Як важко не звернути з обраного шляху, зберегти здатність завжди чути голос совісті, коли його починає заглушати голос плоті.
Серебрянніков зібрав на сцені воістину зірковий склад. Від імені британського театрального реформатора Гордона Крега, колеги і опонента Станіславського, виступив англійський режисер Деклан Доннеллан. Роль Немировича-Данченка, соратника ювіляра, з яким він був у непростих творчо-людських відносинах, приміряли на себе драматург і режисер Михайло Угаров, актор Костянтин Хабенський та театральний критик, шекспірознавець Олексій Бартошевич. Євген Миронов виступив від імені Михайла Чехова, який, залишивши МХТ, після жовтневого перевороту емігрував до США, де і заклав основи нової акторської школи, якої і славиться нині Голлівуд. Костянтин Райкін озвучив думку про МХТ і його засновника Соломона Міхоелса, в театрі якого, до слова, останні місяці свого життя працював реформатор української сцени Лесь Курбас.
Дражлива своїм червоним вбранням і балетною тендітністю Ілзе Лієпа читала листи Станіславського до Айседори Дункан. До ролі ж актриси МХТ Ліліної, дружини генія російської сцени, примірялася Поліна Медведєва, за контрастом одягнена в чорне плаття. Сам же Серебрянніков, що здобув славу чи не найголовнішого авангардного московського режисера останнього десятиліття, узяв собі роль великого театрального революціонера Всеволода Мейєрхольда. Правда, приниженого, розтоптаного в чекістських катівнях засновника біомеханіки безмовно зображав наш земляк Клім.
Що ж стосується самого Костянтина Сергійовича, то виконавця на його роль ні в стінах МХТ, ні в інших театрах, режисер вистави "Поза системи" не знайшов. Наприкінці дійства думки корифея озвучив нинішній худрук МХТ Олег Табаков, який сидів у невеликій білій будці, яка несподівано з'явилася під сценою (гострі язики тут же порівняли будку з театральною касою, прозоро натякаючи на зайву комерціалізацію Художнього театру).
Протягом всієї дії текст, що належить ювілярові, з екрану читав мхатівський актор Анатолій Бєлий. Що послужило приводом для питання: а чи можна в стінах нинішнього МХТ знайти дух самого Станіславського, чи тут тільки збереглося безліч його візуальних зображень? Втім, відповідь на єхидну цю репліку очевидна: поки в театрі буде служити хоч одна небайдужа до людей і до мистецтва людина, там буде витати дух засновника цілого напрямку в сценічному мистецтві, - так званого, психологічного театру.
Серед учасників святкових заходів були і українські театральні діячі.
Михайло Резнікович, художній керівник Театру російської драми імені Лесі Українки:
"Чудово, що такий фестиваль відбувається. Примітно, що кожен вечір по телеканалу Москва йде програма Анатолія Смілянського про Станіславського, завдяки якій я для себе дізнався досить багато нового про Костянтина Сергійовича - про його наївность, про його шляхетність, про його душевну щедрість. Чого вартий один тільки факт: в 1928 році, в дні ювілею МХТ, коли в залі був увесь радянський уряд на чолі зі Сталіним, він зміг підняти весь зал для того, щоб вшанувати пам'ять дореволюційного фабриканта Сави Морозова, який фінансово підтримав створення Художньо загальнодоступного театру в 1898 році".
Владислав Троїцький, художній керівник Центру сучасного мистецтва "ДАХ":
"Я із задоволенням подивився перфоменс Среберяннікова по чарівній композиції Дурненкова "Поза системою". Здорово, що на сцену вийшли настільки яскраві постаті сучасного російського театру, завдяки чому, як і завдяки режисурі Серебряннікова, за всією дією було цікаво дивитися. Взагалі, це вшанування Станіславського вигідно відрізняє Росію від України. І не тільки своїм героєм і тими, хто про нього розповідав - герої є і в нас, - а, перш за все тим, що росіяни свою історію, свої міфи плекають, перетворюючи їх у досить яскраву і амбітну подію. У нас же нічого подібного немає. Наші герої нікому не потрібні, вони не цінуються і знаходяться в маргінальній зоні. Наші корифеї, Лесь Курбас, на жаль, перебувають лише в полі інтересів жменьки театрознавців".
Клім:
"Якщо говорити про вплив Станіславського на українське театральне мистецтво, то, на мій погляд, в Україні був один справжній представник напрямку, створеного Костянтином Сергійовичем - це Володимир Оглоблін. Біля цього режисера, на мій погляд, було найглибше розуміння розроблювального засновником МХТ принципу магічного реалізму. Найголовніше, що дав Станіславський театральному світові, - це ідея театру-дому. Можна працювати в різних стилях, різній естетиці, але всіх нас повинна об'єднувати етика, яку Станіславський приніс у світ театру. Що стосується його методики виховання актора, то мені важко сказати, як вона застосовується в нинішньому театрі, але сміливо можна стверджувати, що вона дуже знадобилася в сучасному світовому кінематографі".
2 
4880
Коментарі