Жителі окупованих теритоорій зневірилися в поверненні української влади на їх землі. Пристосовуються до правил життя в окупації. Натомість Укераїна заграє та намагається сподобатися своїм ворогам.
За таких умов розбудувати сильну державу не вийде, розповідає Gazeta.ua голова правління ГО "Українська народна рада Донеччини та Луганщини" Станіслав Федорчук.
На окупованих територіях Донбасу та Криму залишилося близько мільйона наших громадян. Чи можна створити портрет такого громадянина?
Це трошки різні території. Портрет відрізнятиметься, бо навіть між окупованими територіями Донецьку та Луганську є відмінність. Наприклад на Луганщині переважало етнічне українське населення, а на Донеччині – російське. На території окупованого Криму живуть кримські татари, українці, росіяни й вони теж відрізняються від жителів того ж Херсону.
На Донбасі більша частка населення є пенсіонерами, людьми старшого віку, непрацездатні. В Криму навпаки – люди молоді.
Говорити про кількість населення окупованих регіонів Донецької та Луганської областей теж важко, бо в нас нема офіційних даних. Покладатися на дані окупантів ми не можемо. Вони кажуть, що російські паспорти отримали вже 200 тисяч осіб. Підтвердження, чи спростування взяти ми не можемо ніде, бо ОРДЛО – сіра зона.
Цікаво, а чому Резніков вважає, що ми маємо закрити очі на це, змиритися з цією ротацією, жити так, ніби цього не було? Як на мене, це просто плювок в душу українцям та кримським татарам
З Кримом ситуація простіша, бо отримуємо дані з офіційних російських органів влади. Інформація по ОРДЛО йде від заручників політичної кон'юнктури.
Судячи з того, що зараз на території РФ проводитимуть вибори до Державної думи на окупованих територіях будуть відпрацьовувати виборчі технології. Будуть проводити фальсифікації аби російська керівна партія Єдина Росія перемогла на виборах.
З іншого боку це робиться, аби Путін і далі міг заявляти світу про те, що він інтегрував наші землі. Таким чином він заявляє "Щоб ви не робили, які санкції не накладали, а Донбас та Крим вже наші території".
Але деокупація Криму та Донбасу буде. І в цій ситуації мене турбує позиція віцепрем'єр-міністра, міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Олексія Резнікова щодо росіян. На його думку, ми не повинні депортувати їх, але за різними даними за 7 років з РФ завезли півмільйона колонізаторів. Це змінило етнічну та політичну структуру півострову. З усіх куточків Росії, в курортний регіон, приїхали силовики, чиновники. Бюджетники. Вони витискають людей з півострова. Цікаво, а чому Резніков вважає, що ми маємо закрити очі на це, змиритися з цією ротацією, жити так, ніби цього не було? Як на мене, це просто плювок в душу українцям та кримським татарам, яких, по факту виганяють з їх домів та створення підґрунтя для майбутніх політичних конфліктів. Я не розумію, що хоче сказати Резніков. Якщо ми надамо наше громадянств росіянам, то просто плюнемо в тих, хто постраждав від них. До того не треба забувати, що це створить неабиякий політичний конфлікт на півострові.
Є постраждала сторона, яка залишилась без дому, минулого, родичів. А є ці люди, яких завезли в Крим для того, аби вони чинили тиск на тих кримчан, що залишилися.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У ТКГ розповіли, від чого залежить зустріч Зеленського з Путіним
Люди з окупованих територій їздять на підконтрольну Україну. 7 років там триває війна. Як змінюються погляди в них?
По-різному, все це індивідуальні речі. Навіть режим перетину КПВВ з окупованими територіями Криму та Донбасу різниться суттєво. І впливає по-різному.
Жителі Донеччини та Луганщини люди вимушені їхати через територію РФ та фактично порушувати наше законодавство. Слава богу наші законодавці пішли їм назустріч та дозволили переглядати ці штрафи.
Коли ми говоримо про тих, хто не мав можливості виїхати і залишився маємо усвідомити – це ізоляція. Ці люди живуть в інформаційному, економічному, територіальному вакуумі.
За 7 років ми не створили жодний інформаційний канал, який би доносив до людей правду. Телеканал "Дом", що підпорядкували Міністерству з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України не мовить на окуповані території. В кращому випадку на прифронтові. Він не має ані потужного сигналу, ані адекватного, цікавого контенту. Я вже промовчу про завдання, які він мав виконувати.
Позитив в тому, що змінилися настрої й в бойовиків. Ні, вони не почали любити Україну. Вони зневірилися в Росії та так званих республіках.
Окрім цього треба усвідомлювати дуже болючий момент – самі жителі окупованих територій за ці роки вже зневірилися. Вони перестали чекати, що Україна повернеться на свої території. Через це вони беруть російські незаконні паспорти, оформлюють своє майно по так званих законах, влаштовуються на роботу, переоформлюють пенсії.
З освітою ситуація все ж краща, бо зусилля докладаються й абітурієнти приїжджають на територію України, отримують атестати, поступають до навчальних закладів. Але навіть ці зусилля наштовхуються на об'єктивні та суб'єктивні проблеми як, наприклад торішній локдаун. По-друге, все ж-таки приїжджає дуже мала частка молодих людей. Ми вимушені констатувати, що наших спроб агітувати дітей з окупованих територій їхати до нас недостатньо. З іншого боку з ОРДЛО їдуть молоді люди, які йдуть до лав ЗСУ, аби воювати з російськими окупантами.
Позитив в тому, що змінилися настрої й в бойовиків. Ні, вони не почали любити Україну. Вони зневірилися в Росії та так званих республіках. Колаборанти, які у 2014-2016 роках воювали проти нас ідуть з лав НЗФ. Ці люди зрозуміли, що Росія кине в разі тримання ними каліцтв. Бойовики теж люди й мають людські потреби як, наприклад, годувати родини. От вони й зрозуміли, що втративши ноги, наприклад, залишать свої родини без шматка хліба. Вони уходять, а на їх місця не приходять нові, тому в окупантів з'явилися проблеми з набором кадрів до лав бойовиків. Через це я очікую напливу росіян на територію ОРДЛО.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Терористи влаштували навчання на окупованих територіях
Поза сумнівом там є люди, які чекають на повернення української влади. Вони живуть в жахливій ситуації – їм не можна висловлювати свою думку, вони не можуть демонструвати свою волю. І я не розумію, а чому замість того, аби опікуватися саме цими патріотами, наші державники заграють з іншими?
Свого часу я чув, як розпочиналися програми Радіо.Свободи для окупованої Радянським Союзом Польщі. Все починалося з меседжу "Дорогі браття та сестри, визволення неминуче. Польща прийде та визволить кожного з вас". Ця теза лунала протягом десятиліть. Однак польський рух за незалежність, що притулку у світі не мав, але формулював цей меседж. Як на мене, ми маємо транслювати саме ці сенси.
Не треба загравати з тими, для кого Україна – це фейк. Маємо визнати – ті 17, чи 20 відсотків проросійського населення нас ніколи любити не будуть. Вони орієнтуються на Путіна, РФ, "руський мір". Витрачати ресурси на них – марнотратство і посилення російських наративів у нас.
Не треба загравати з тими, для кого Україна – це фейк. Маємо визнати – ті 17, чи 20 відсотків проросійського населення нас ніколи любити не будуть.
Для прикладу - сюжет телеканалу "Дом" про спалені двері під Офісом президента. На передачі транслювалися меседжі "Україна покарає "бандерівців"" Ці повідомлення – проросійські. Могли з'явитися на телеканалах "Звєзда", "РТР" та інших. Але це з'явилося на українському каналі, за наші з вами гроші. По-друге, для створення Дому знищили наше іномовлення. По суті відмовилися від мовлення у світі, щоб наші пропагандисти вигадували російську Україну та нібито інтегрували жителів окупованих територій.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Крим. Російські силовики не віддають тіло вбитого мусульманина
Які цінності в жителів окупованих територій?
Головна цінність в жителя окупованої території вижити, прогодувати свою сім'ю. Пошук медикаментів, нормальних харчів, бо якість російських продуктів просто жахлива.
Цінності в кожного свої. Мені здається, що значна частка людей живе в очікуванні завтрашнього дня. Всі цілком розуміють, що війна затяглася і проста людина її не припинить. Ті, хто мг ризикувати – поїхали в мирні міста, але значна частка повернулася, бо не змогла влаштуватися. Ми маємо усвідомити момент з 1, мільйона переселенців працездатних – 400 тисяч. Це говорить, що значна частка – діти, пенсіонери, люди з особливими потребами.
Однак ми розуміємо. Що чекає їх в майбутньому – або їхати в села й доживати свій вік, чи повертатися. Я не бачу підстав для оптимізму – в них нема шансів жити в великих містах без допомоги.
Чому люди вертаються?
Причин багато – не змогли влаштуватися, закінчилися гроші, не змогли купити житло, а ціна на нерухомість в ОРДЛО копійчана. Продати там і купити щось на території України складно. Багато хто боїться їх продавати, аби не натрапити на шахраїв. Дехто повернувся аби доглядати батьків, яких нереально перевезти на територію України. Я скажу, що це достатньо часта причина.
Хоча є й протилежний процес, коли люди залишають своїх родичів.
На мою думку – чим більше людей виїде, тим краще для нас. Тим менше заручників з-поміж простих людей матиме Росія, тим менше її утворення матимуть грошей, бо у вигляді податків вони стягують гроші.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Росія нав'язує паспорти жителям окупованих територій
Чому між жителями окупованих територій та жителями мирної України виникають конфлікти?
Зрозуміло, бо вони живуть в різних умовах і не розуміють один одного. Одні живуть в диктатурі окупаційних адміністрацій без прав та можливостей. Це як порівнювати північну та південну Корею.
На окупованих територіях з ранку до ночі кремлівські помийки буквально накачують людей пропагандою. І знаходяться ті, хто в це вірять.
А ми цьому нічого не протиставляємо. Ми досі не можемо побороти мовлення окупаційних медіа на вільних територіях Донеччини та Луганщини. Замість того, аби знищити ту телевежу ми просто розповідаємо про те, як це погано. Тут треба ставити питання до нас, маємо робити, а не жалітися. Пасивність призведе в нікуди. Те, що наші волонтери самотужки розміщують радіопосилювачі не добре, бо цим має займатися держава.
Те, що наші волонтери самотужки розміщують радіопосилювачі не добре, бо цим має займатися держава.
На прифронтових територіях підіймають голови проросійські агентури, колишні диверсанти та бойовики. І СБУ, І місцеві представники влади мовчать, їх все влаштовує. Це плювок в обличчя тих, хто саме зараз живе й чекає повернення України.
В нас нещодавно прийняв присягу в ВР громадянин РФ, брав участь в анексії Криму. І СБУ зробила заяву, що не знають, що Аксьонов має громадянство держави-агресора. Тобто Радіо.Свобода дізналася, а СБУ – ні.
От і весь діагноз нинішньої ситуації.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Донька судді Константінової обізвала українців "бидлом" і виправдовувала російських окупантів
Я був присутнім як слухач доповіді представників Європейської комісії власне представників міністерств. На цьому заході представляли програми та стратегії розвитку Донецької та Луганської областей. Після мого третього запитання інших не озвучували, бо поважні гості не змогли знайти відповіді. Я поставив питання чи є в історії приклади інвестування в такі території. Мені навели приклад страхування в Ізраїлі. Там страхується життя та майно громадян на суму 20 тисяч євро. Якщо я побудую в прифронтовій зоні завод, який знищать – мені ніхто нічого не відшкодує.
Нам дуже довго розповідали про технопарки. В Україні вони потьомкінські села, декларації про наміри.
І третій момент про який ми говорили – аеропорти на території Донеччини та Луганщини. Я сказав, що цей популізм дискредитує весь захід. По-перше, бо безпека польотів не буде відновлена скоро. А по-друге, всі 8 років в нас є необхідність побудова 120 кілометрового залізничного полотна від Маріуполя до Запоріжжя.
Загрозливо виглядає можливість, за якої питання економічного розвитку буде пов'язано із преференціями місцевих так званих фінансово-промислових еліт Донеччини та Луганщини. Це представники проросійських, реваншистських сил. Якщо ми будемо накачувати їх грошима, то я не виключаю, що результатом їх діяльності посилення партії регіонів та подальшим заграванням з Росією та продовженням проросійського дискурсу і відбудови так званих республік і новоросій.
Тому тут треба діяти обережно, думати куди ти інвестуєш і що фінансуєш, а не розповідати про макроконсорціуми. До речі в нас з 2014-го року планується створюватися хаб з міжнародних партнерів України, які будуть скидатися грошима на відновлення. Почекайте, за вікном 2021 рік, де хоч документи про створення? Їх не існує, все це ритуальні розмови, в яких охоче беруть участь і представники ЄС і наші можновладці. Але для цього треба чимало речей і я не впевнений, що за нинішнього президента він буде створений.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Окупанти обстріляли будинок мирних мешканців. Господар дивом залишився живим
В цей час в Україні шириться думка, що там залишилися самі проросійські - налаштовані громадяни. Чому?
Тому що ми не працюємо зі своєю аудиторією. Коли я розповідаю, як соціолог, що на Донбасі живуть люди без сталих політичних поглядів. Мені не вірять, вважають, що в нас дуже політичне суспільство, з активною громадською позицією.
Це не так. Значній частці нашого населення справді байдуже хто там президент, що там приймається. Людям цікаво коли зарплата, що з цінами та гаряча вода в крані. Якщо в телевізорі їм не сказали що біле, а що чорне то самі вони не здогадаються.
Це наш радянський спадок і ми маємо це прийняти. Наші люди не звикли бути політично-активними. В нас не було справжніх профспілок, політичних рухів. Воно тільки з'являється. А що говорити про окуповані території, де все перебуває під контролем диктаторів.
І розділення наших людей більш притаманно деяким українським журналістам.
В людей відбирає мову, коли їм показують кадри з першотравневого маршу у Львові. І так, за десять років всі ці люди підуть голосувати за нашу незалежність. Але поки вони живуть в тоталітарному світі, то будуть змушені ходити туди, куди скажуть. І що тепер? Всі вони були поплічниками, чи намагалися вижити?
Ми маємо прийняти для себе червоні межі колабораціонізму. Якщо ти працівник комунального підприємства і начальство вигнало тебе на мітинг, то ти підеш, бо завтра тебе звільнять і ти голодуватимеш. Але, якщо ти людина зі зброєю, то ставлення до тебе інакше. Рівень провини й відповідальності різний.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У лавах ЗСУ викрили колишнього бойовика ДНР
Чи винна в цьому Україна? Ми могли завадити цьому процесу?
Є дві позиції в цьому світі – реактивна та проактивна.
Перша – коли ми реагуємо на подразники, а друга, коли передбачаємо наперед що станеться. Поза сумнівом українські еліти доклали зусиль до того, щоб ми були толерантними до руського миру, закривали очі на їх культурний расизм, брали участь в захопленні наших міст. Війна між Україною та РФ почалася ще з початку наші незалежності. Всі удавали, що російської загрози не існує.
Та бездіяльність, яку допустили наші президенти до війни та під час війни розглядатиме суд історії. Повністю валити все на агресора не варто. Ми маємо робити роботу над помилками. Далі удавати, що РФ сусід і ми забудемо всі образи, вона має стати головним кризовим викликом для нашої держави назавжди. І таким чином будувати й внутрішню і зовнішню політику.
Чи можна змінити ситуацію зараз і як це зробити?
Треба приймати законодавство про колабораціонізм. Це буде меседжем для жителів окупованих територій хто понесе відповідальність, а хто ні. Якщо ви не чинили злочинів, не були чиновниками, чи бойовиками – ми раді вам. Якщо так, то ми судитимемо вас.
Найбільше чого я боюся – що та колона сипатиме грошима і всі ці злочинці імплементуються у владу і все повториться.
В межах всієї України маємо боротися з елементами російського впливу, бо окрім Медведчука є структури Фірташа, Льовочкіна, Бойка тощо.
Лише третина суддів, що працювали в окупованих частинах Донецької та Луганської областей, та 10% суддів, що працювали на території Криму, офіційно перевелися на підконтрольну Україні територію.
Та навіть офіційне переведення не гарантує брак зв'язків з окупантами, ідеться в дослідженні Фундації DEJURE.
2 
25817
Коментарі