Верховна Рада рекомендувала органам місцевого самоврядування назвати на честь героїв України навчальні заклади, де ті навчалися. За постанову проголосували 256 депутатів.
Gazeta.ua поцікавилася, як до такої ініціативи ставляться українці.
Леся Бондарук, 41 рік, м. Луцьк, кандидат історичних наук:
Хороша пропозиція для вшанування пам'яті тих, хто віддав за Україну найдорожче – своє життя. У багатьох населених пунктах так уже давно роблять. Там називають навчальні заклади іменами новітніх героїв, які загинули під час Революції Гідності або в теперішній російсько-українській війні. Пропозиція, очевидно, потрібна для тих шкіл, де місцеві відділи освіти чекають такого собі дозволу, або для тих шкіл, де є потреба своєрідної "заміни героїв". До прикладу, у місті Маневичі на Волині є гімназія, яка носить ім'я одного з керівників радянського партизанського руху Антона Бринського. Сучасні історики написали чимало документальних досліджень, у яких йдеться, що партизани на чолі з Бринським причетні до вбивств українського цивільного населення та провокації польсько-українського конфлікту на Волині. Загон Бринського спалив село Стара Рафалівка вбивши близько 60 людей, серед них і дітей. Яким тоді є виховний ідеал для маневицьких школярів? Адже вони щодня проходять через подвір'я школи, де стоїть пам'ятник Бринському? А тим часом учнівська молодь захоплено читає роман Василя Шкляра "Чорне сонце". Там один із головних героїв – маневицький 18-річний сирота, боєць полку "Азов"Андрій Снітко. Хлопець героїчно загинув, рятуючи своїх товаришів. Думаю, місцеве освітянське керівництво має зважити на цю ситуацію з Бринським та віддати пам'ятник у музей, а школу варто назвати іменем Андрія Снітка.
Сергій Горбачов, 58 років, м. Київ, директор школи:
Трохи дивно, чому вищий законодавчий орган займається не законами, а рекомендаціями для місцевих органів влади. Якщо вирішили, то потрібно прийняти відповідну постанову і все. Бо який тоді сенс у цьому документі? Його прийняли 256 депутатів. Виходить, інші цю рекомендацію не підтримали. З іншого боку, школи, де навчався військовий, вони й так вшановують героїв. У нашій в школі висить меморіальна дошка випускнику Євгенію Зеленському. Хлопець загинув на Сході у віці 22 років. Нам не потрібні були постанови, щоб це зробити. Якщо керівники навчальних закладів розуміють, що треба поважати цих людей, вони це зроблять без вказівок згори.
Ірина Якуніна, 54 роки, м. Київ, координатор Центру допомоги учасникам АТО:
Можна назвати ім'ям загиблого воїна навчальний заклад, але з дозволу його батьків чи родичів. Так буде правильно. Раптом, хтось не захоче цього. Але іменем живих воїнів навчальні заклади називати не варто. Було б добре, щоб у школі були куточки пам'яті героїв. До цього можна долучити учнів та зробити конкурс на краще оформлення куточка пам'яті. Це гарне починання. Головне, щоб воно не перетворилося на обов'язкові положення для галочки і звіту. У нас в країні рівень патріотичного виховання майже нульовий і цьому є багато підтверджень. Як приклад, можна назвати Ізраїль. Там патріотизм високий. На літні канікули запрошують школярів і студентів початкових курсів з усього світу для ознайомлення з історією держави, з героями і їх внеском в розвиток країни. Цю роботу проводить молодь, яка служить в армії. Такі ж хлопці та дівчата, тільки у військовій формі. І це теж один з елементів патріотичної роботи.
Олександр Кучеренко, 29 років, Хмельницька область, спеціаліст Фонду соціального страхування:
Я позитивно відношусь до цієї ініціативи з двох причин. По-перше, таким чином вдасться увіковічнити імена героїв, які стали на захист своєї країни у такі непрості часи. По-друге, ці імена будуть взірцем мужності і відваги, прикладом для наслідування для підростаюч покоління. Це будуть не якісь абстрактні маловідомі імена. Це будуть імена Героїв, які жили у їхніх містах, селищах чи селах, які навчались у тій же школі, що зараз навчаються вони. Тому цей приклад героїзму буде близьким і зрозумілим. Воно викликатиме відчуття гордості у дітей, їх батьків, вчителів. Поряд з ними жили і навчалися герої, імена, яких пройдуть крізь час.
Не має певного конкретного часу для вшанування героїв. Це завжди на часі. Є подвиг. Тому має бути і вчасне вшанування Героя
Карина Марченко, 27 років, м.Київ, літературознавець:
Ідея хороша, але подібні ініціативи повинні вирішувати на місцях батьківські комітети, вчителі та громади. Але поки закінчиться війна, то виникнуть питання: чому назвали іменем одного із Сотні, а не одного з війни. Така гірка реальність. Але це краще, ніж ідея пам'ятників чи дошок. Вони віджили своє. Це перетворює всю героїчність на шматок граніту. На нього з часом не звертатимуть увагу. А ще варто розповідати про героя. Розказувати дітям, як він навчався, сміявся, запізнювався чи прогулював уроки. Можливо, він так само смикав сусідку за коси в молодшій школі. Це оживляє історію. Дасть змогу дітям уявити героя серед нас. З цього будуть робити висновки більше, ніж з гранітної дошки чи кількох літер імені в назві школи.
Аліна Демченко, м.Київ,33 роки, фрілансер:
Молодому поколінню важливо прививати правильні життєві цінності. Зараз вони сформовані на прикладах людей, що здійснили подвиг, віддавши своє життя за Батьківщину. Можливо, це звучить досить пафосно і "по-совєцькі", але, на жаль, сучасні діти занадто занурені у Інтернет-простір. Це дуже звужує їхнє спілкування одне з одним в реальному житті. Такі заходи, присвячені сучасним героям, можуть стати хорошою спільною темою для підростаючого покоління. Не має певного конкретного часу для вшанування героїв. Це завжди на часі. Є подвиг. А у мирному і технологічно розвиненому двадцять першому столітті померти, захищаючи Батьківщину, це справжній подвиг. Тому має бути і вчасне вшанування Героя.
Валентина Андріяшева, 45 років, м. Суми, координатор волонтерської групи "Сумський бабський батальйон":
Ця ініціатива мені не подобається. У нас невеличке містечко. Уже є школи з двома табличками. Але війна ще не закінчилась. Хай війна скінчиться. Добре, якщо один герой поліг зі школи. А якщо їх кілька? Як вирішити, хто більший герой? Виходить, першому шана, а іншому - ні. А меморіальні таблички мають бути обов'язково. Діти повинні знати героїв нашого часу. Вчитись на їх помилках.
Ярослав Карпець, 28 років, м.Київ, журналіст, радіоведучий:
Українці мають знати імена своїх героїв. Хлопців, що проливають кров за українську незалежність. Діти, у школах, де навчалися герої, будуть мати приклад, взірець для наслідування. Сучасні герої будуть надихати їх на подвиги, навчатимуть патріотизму й любові до власної вітчизни. Герої вони не тільки в підручниках і не десь там за бугром. Вони тут близько, за десятки й сотні кілометрів у бліндажах, окопах, під кулями й градами. Чим більше шкіл носитимуть ім'я сучасних героїв, тим більше ми знатимемо власну історію, історію цієї неназваної війною війни. Доносити інформацію про героїв варто за допомогою патріотичних передач по радіо, телебачення, через Інтернет, книжки про війну, під час зустріч зі школярами та студентами. Головне робити це щиро, правдиво, з ентузіазмом та натхенням. Ця боротьба не на один рік і не на одне століття. Не тільки зараз, в період такого військового загострення.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Мобільні в усіх сенсах" - чим вирізняються сучасні діти
1 
4069
Коментарі