Щотижня столична кінокомпанія Film.ua відбирає людей для зйомок у серіалах і телешоу. Хто зможе стати актором, розповідає викладач-тренер Школи акторської майстерності Film.ua Віталій Семенцов.
- Зазвичай думають, що акторство - це надягання на себе "вушок і хвостиків", репетиції із заучуванням текстів. Після театрального часто зізнаються: "Нас учили тільки говорити слова". А це - останнє, що потрібне актору. Зіграй без нічого, а потім напинай костюм, говори текст. Але у ньому лише 7 відсотків інформації. Слова потрібні, щоб брехати. Усе інше - інтонації, невербальне спілкування.
Актор для того й існує, аби виконати будь-яку дурість режисера. Кажу: "Ти маєш стати на стілець й викрутити лампочку". Якщо запитає навіщо - не актор. Є така вправа: прошу вийти й показати механізм заводу по виробництву абракадабр. Якщо питає, як це робити - не актор.
Раджу багато займатися вправами Гурджиєва (суфій, автор вчення про розвиток духу й тіла, його називали "вчителем танців". - "Країна"), психодинамічними медитаціями Ошо (індійський гуру, що розробив новий спосіб медитації, пов'язаний із музикою, жартами, диханням. - "Країна"), імітаціями реготу, плачу. Це допоможе дізнатися, як опанувати психіку. Самі зрозумієте, чи зможете бути акторами. Ця професія або для фанатиків, або для божевільних. Важливе керування емоціями, своїми душевними станами. У житті 10 відсотків успіху залежить від інтелекту, решта - від емоцій. Акторська гра - це здатність віддатися почуттям й управляти ними.
Існують дві крайності в поведінці на кастингу. Або людина страшенно затиснута, перелякано дивиться в підлогу, в неї підняті плечі. Лоуренс Олів'є казав: "Майстерність актора полягає тільки в одному - в подоланні страху". Побоювання публічного виступу - на другому місці в світі серед фобій після страху смерті. Інша крайність - коли лізуть просто в очі, аби показати свою розкутість. З такими найважче. Зазвичай, крім нахабності, вони не мають нічого. Розповідають, Юрій Нікулін, Євген Євстигнєєв переважно "спали" - берегли емоції до команди "мотор", аби вибухнути й протриматися до команди "стоп". Зайва метушня, вічне бажання випивки - ознаки самодіяльних артистів.
Найскладніше - бути самим собою в акваріумі під наглядом 800 пар очей. Аби виховати актора, треба зняти скутість. Він має бути наївним як дитина. Їй скажи: стілець - це машина - сяде й поїде. А дорослий має подолати сором'язливість.
Хвороба XXI століття - алекситимія. Це невміння висловити свої думки, емоції, почуття, обмеженість словникового запасу. Для боротьби з нею потрібно прочитати і подивитися те, чого ще не читав і не бачив. Коли чую: "Я в шоці", - рука тягнеться до пістолета. Бо цим виразом молодь висловлює все - любов, зацікавленість, розпач. Перестають відчувати себе, тому й такий поганий театр у нас.
Коли чую: "Я в шоці", - рука тягнеться до пістолета. Бо цим виразом молодь висловлює все - любов, зацікавленість, розпач. Перестають відчувати себе, тому й такий поганий театр у нас
Макс Фрай, Пауло Коельо - це така жуйка общепитівська. Питаю в акторів, чи знають Володимира Даниленка, Леся Подерв'янського. Варті уваги не матюки, а побудова речень, розкутість думок. Хоча найбільше раджу іспаномовну літературу - Маркеса, Кортасара, Борхеса. Обов'язково всім треба пройти абсурд і нонсенс Льюїса Керрола, "Алісу в Країні Див". Потім тексти сучасних серіалів, які паличками гидко взяти, можна читати. За допомогою своєї фантазії щось вигадаєте й спокійно гратимете.
Колись Михайло Ромм не приймав у студію того, хто не читав "Війну й мир". Для мене лакмус смаку номер раз - це Федеріко Фелліні. Нехай хоч щось подивляться з Антоніоні, Берґмана, Іоселіані, Куросави, Хічкока. Коли чую від студентів про Тарантіно: "Ну так же не буває, щоб кров отак із голови лилася", - раджу починати виховувати смак із мультиків Діснея.
Актору слід знати живопис Тиціана, Босха, Брейгеля, Далі, Пікассо, Гойі. А як ви зрозумієте біль, ніколи не бачивши картин Фріди Кало?
Розвивайте багатоплощинну уяву, коли всередині - одночасно чотири ритми. Коли дивишся в камеру - контролюєш її роботу, свою гру й уявного співрозмовника. Недавно грав чергового негідника в серіалі - лікаря, який підмінив дитину в пологовому. Я ж породіллю не бачив. У гінекологічному кріслі лежить оператор у кепці, ще й рукою показує мені, аби повернувся праворуч трішки. А я в цей час шепочу "Дівчинко моя, ти ще народиш".
У Федеріко Феліні всі актори непрофесійні. Але він знаходив людину, яка могла віддатися реакції, що виникає у нього в голові. У італійців ігровий початок закладений у генах. Українців часто з ними порівнюють. Не дарма ж половина московських акторів - наші земляки.
На кастингу в нас нема стереотипних завдань "покажи зайчика". Режисер має бути психологом. Щоразу йду до студентів, як у клітку до хижаків. Коли вже знаю групу, викликаю на імітацію плачу Катю, бо знаю, що Льоші це зробити, як дурному з гори скотитися. Висміюють інших зазвичай ті, хто самі нічого не вміють. Таких безжалісно виганяю першими. Відрізаю гниле, а не чекаю, коли воно саме відпаде.
Кажу дівчатам: ти будеш дуже хорошою домогосподаркою, чудовою викладачкою дитячого садочку, супербібліотекаркою, але актрисою не будеш ніколи. Й слава Богу - потім мені подякуєш. Жодного разу ще не помилявся. Якщо кажуть: "Та ви знаєте, хто я?", - раджу почитати "Жалобную книгу" Чехова: "Ты хоть и седьмой, а дурак". Коли прощаюся, зазвичай відповідаю, як англійці: "На жаль, моя кваліфікація замала для вас".
Про те, як подолати страх публічного виступу, багато написано. Є школи екстриму, які пропонують проїхатися через усе місто в костюмі мертвої нареченої. Або брехати, що загубили гроші, й просити їх на метро. Не схвалюю цього. Сам люблю флешмоби, але все має бути не агресивно, а весело й творчо. Для початкової розкутості можна вдягнути маску.
2 
1
Коментарі