Росія сама винна в тому, що втрачає Україну

Подругу моєї доньки в Москві "кинули" на оренді квартири, яку вона знімала з чоловіком і сином. Хазяйка без попередження поставила вимогу звільнити до вечора помешкання, хоча їй заплатили за місяць наперед. Причому завдаток вона повертати відмовилася. Наша співвітчизниця зателефонувала в поліцію.

— В этой стране вы не имеете никаких прав, и даже договор аренды — ничто, — суворо пролунав голос поліцейського у слухавці. — А суд будет защищать интересы владелицы квартиры.

— Наших тут останнім часом стали різко пресувати, — каже син, який працює в Москві два місяці. — Тому я стараюсь ніде не світитися. З офісу — відразу на квартиру.

Схоже, українофобія, яка охопила російських можновладців через намір України інтегруватися з Євросоюзом, переходить на рівень побутових стосунків між громадянами. Утім, вбиваючи клин між нашими народами, кремлівські очільники роблять ще одну стратегічну помилку. Адже прості українці ще більше переконуватимуться в тому, що краще йти в Європу, ніж в обійми "старшого брата".

А між іншим покійний перший президент РФ Борис Єльцин далекого 1997 року дав мудру пораду своїм чиновникам: "Проснулся утром — подумай, что ты сделал для Украины". Борис Миколайович любив Україну і щиро переживав за її долю. Ось і весь секрет дружніх стосунків між нашими державами за часи його президентства.

Коли ж на нас дивляться звисока, називають "бидлом", топлять у Керченській протоці, деруть три шкури за газ, забороняють ввіз наших товарів, нав'язують свій інформаційний продукт і при цьому примушують до "братньої дружби", то чому це має нам подобатися?

Отже, Росія сама винна в тому, що втрачає Україну. Занадто довго вона демонструвала до суверенної країни свою зверхність, імперський синдром і зневагу. Занадто довго кремлівський істеблішмент вважає Україну недодержавою і "историческим недоразумением". Це вже дістало навіть українських олігархів і можновладців. І вони вирішили показати, що зубки давно прорізалися. Так що не треба будити в нас звіра.

І взагалі, у сучасному світі мова шантажу, ультиматумів і погроз — це ознака не сили, а слабкості. Розумової.