- Їду на дачу, за містом стоїть наш бетеер - убитий як моє життя, - розповідає товариш з Нової Каховки на Херсонщині. - Там з десяток солдатиків при повній амуніції і прапорщик. Переднє ліве колесо пробите. Кажуть, що з Житомирського десантного полку, чекають технічну допомогу. Питаю: "Та як ви на такій техніці десантуватиметеся в Ялту?"
На початку 1970-х я служив танкістом. Командир роти капітан Томчук ганяв нас, як Сидір кіз. Після військово-польових навчань примушував кожен танк віддраювати, щоб блищав як нова копійку. Сам зазирав під кожне днище, перевіряв дуло гармати, гусениці, трансмісію. Якщо знаходив бодай пилинку чи недокручену гайку, міг і досильником по спині огріти. Це така дерев'яна довбня на зразок сучасної біти, якою заряджаючий заштовхував снаряд у патронник.
Якось один із сержантів-сміливців не витримав:
- Товаришу капітане, навіщо це? Ми ж не на війні.
- А ти був на війні? - визвірився комроти.
І розповів історію з подій у Чехословаччині 1968 року. Тоді наш посилений танковий батальйон підняли по тривозі і кинули на Прагу. Форсованим маршем до місця подій дійшла лише 13 із 40 бойових машин. Решта повідставали через поломки. Потім ще дві доби батальйон збирали докупи. Якби була справжня війна, то його уже не зібрали б.
Навіть у ті роки Радянська армія була уражена непрофесійністю та недбальством. Офіцери не переймалися підготовкою бійців, а вислужувалися перед начальством. Старшини і прапорщики потихеньку крали пальне, харчі, амуніцію. Генерали використовували дармову робочу силу для будівництва власних дач та ремонту квартир.
Попри це військова служба була справою честі для кожного хлопця. Вважалося, що тільки після армії можна стати справжнім чоловіком. Мій однокурсник Сашко служив у ракетних військах. На навчаннях отримав опромінення. Його комісували за півроку до дембеля. Із цього приводу він страшенно комплексував.
В останні десятиліття військова служба для багатьох асоціювалася з марно викресленими з життя роками. Тому всіх, хто міг, намагалися "відкосити" або "відкупитися". До армії ішли хіба що здорові сільські парубки, яким після служби відкривалася дорога до міліції, ДАІ, воєнізованої охорони тощо.
8-мільйонна Швейцарія вже два століття має статус нейтральної держави. У її армії всього 22 тисячі військових. Однак на випадок війни країна здатна за чотири години розгорнути 650-тисячне військо, а за дві доби - майже 2-мільйонне. Юнаки рвуться служити. І це при тому, що вся служба націлена на підготовку боєздатної армії. Новобранців ганяють до знемоги. Підйом - о п'ятій ранку. Тренування весь день: стрільба, альпінізм, заняття в танку, водіння, знову стрільба і так - аж до відбою опівночі. Солдати там не фарбують паркани, не чистять клозети і не миють посуд. Вони вчаться воювати. Після звільнення кожен має право забрати додому табельну зброю. Служити доводиться майже все життя - до 50 років військовозобов'язані 12 разів проходять збори по два-три тижні.
Після розвалу СРСР жодна українська влада серйозно не опікувалася військом. Тепер вищі посадовці кажуть, що нашу армію послідовно розвалювали всі роки незалежності. Після початку російської агресії в Криму новий міністр оборони України заявив, що із 41 тисячі солдат Сухопутних військ готові до реальних бойових дій лише 6. Зрозуміло, що за таких обставин вступати у відкриту війну з Росією - це все одно, що робити харакірі.
- Народ, який не бажає годувати свою армію, скоро буде змушений годувати чужу, - казав Наполеон. Не дай нам, Боже, дійти до цього.
3 
1
Коментарі
6