Лев Троцький на мирних переговорах у Бересті збрехав, що в Києві скинули Центральну Раду
– Українська армія – як сніг на сонці. Укладайте швидше мир, бо воювати не буде кому, – кажуть старшини армії Української Народної Республіки до представників делегації Центральної Ради, що їде до міста Берестя – тепер обласний центр у Білорусі.
Мають узяти участь у мирних переговорах між Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією, Османською імперією та Росією. Укласти мир і добитися визнання території УНР. На світанку 31 грудня 1917 року військові проводжають дипломатів через лінію фронту з Німеччиною біля містечка Збараж – тепер райцентр на Тернопільщині.
У делегації – члени Центральної Ради Олександр Севрюк, Микола Любинський і Михайло Полоз. Німецькі солдати не пропускають їх. Просять зачекати на підтвердження від керівництва. Отримавши дозвіл, делегати переходять демаркаційну лінію. Їм пропонують каву й лікер. Українці відмовляються. Тоді їх саджають в автомобіль із закритими шторами й везуть до Тернополя. Там у штабі німецької дивізії снідають і вирушають до Львова.
"Їдемо швидко серед розбитого, зруйнованого українського П'ємонту", – нотує в щоденнику Олександр Севрюк.
1918-й зустрічають у порожньому залі одного зі львівських готелів.
"ЗРУЙНОВАНЕ ДОЩЕНТУ МІСТО, СПАЛЕНИЙ ЗАЛІЗНИЧНИЙ ДВІРЕЦЬ, – пише Севрюк по приїзду до Берестя 2 січня 1918‑го. – Уціліла лише цитадель, огороджена й відділена від світу з десятком будинків, в яких містився німецький штаб східного фронту й які пристосовано для мирних делегацій".
Там із 22 грудня 1917-го тривають переговори між більшовицькою Росією та Четверним блоком. На момент прибуття українців у місті немає керівників делегацій. Представників із Києва селять в одноповерховій будівлі на території Берестейської фортеці.
"Вхід до будинку української делегації не був освітлений, – згадує Микола Залізняк, українець, який прибув на переговори з Австро-Угорщини. – Старшина провів мене через мале подвір'я, постукав до дверей і пішов собі геть. Впустив мене до досить брудного покою, як я потім довідався, член української делегації Микола Любинський".
Делегати від УНР зустрічаються з представником Німецької імперії Фредеріком Розенбергом. "Наша участь у конгресі більше необхідна для німців, ніж для нас, – описує ті перемовини Микола Любинський. – Урочисте визнання Української республіки є журавлем у небі, і ми, я думаю, не будемо за ним гнатися. Німці пробують наш розум".
Потім зустрічаються з міністром закордонних справ Австро-Угорщини графом Оттокаром Черніном. Він вимагає збереження довоєнних кордонів із Галичиною. Українці не погоджуються і хочуть включити її до складу УНР, разом із Буковиною та Холмщиною. У Відні бояться цього, бо тоді про відокремлення можуть заявити й інші національності імперії.
7 січня у Берестя прибуває російська делегація на чолі з наркомом закордонних справ Львом Троцьким. Наступного дня приїздить керівник української делегації Всеволод Голубович. На першому засіданні в залі офіцерського клубу присутні 400 представників від країн – учасників переговорів. Літерою "П" розставлені зелені столи. Вздовж їхнього зовнішнього краю сидять делегати від Німецької імперії, Австро-Угорщини, Болгарського царства й Османської імперії. Всередині столу – представники більшовицької Росії та УНР.
Переговори ведуться німецькою, російською та французькою.
"Молоді представники Київської Центральної Ради не були симпатичні графові Чернінові. Неприємними були йому переговори з Любинським і Севрюком, які заледве вийшли зі студентських літ, – згадував учасник німецької делегації генерал Макс Гофман. – Подивляв я молодих українців. З цілою впевненістю вони знали, що, крім можливої допомоги від Німеччини, вони нічого за собою не мають і що їх уряд є поняття фіктивне. Проте вони рішуче стояли на переговорах із Черніном при вимогах, на які зголосились і від яких не відступали ні на крок".
"Я вважав, що самостійна польська держава є утопією і тому не вагався обіцяти українцям допомогу в їхніх змаганнях щодо Холмщини, – пише німецький генерал Макс Гофман. Він стає посередником між українцями й делегацією Австро-Угорщини. – Але я вважав безсоромним їх жадання частини Австро-Угорської території і в досить жорсткий спосіб сказав це тим панам".
Від Центральної Ради приходить директива не зрікатися Холмщини та створити в Галичині й Буковині окремий український коронний край під владою Габсбургів. Українці знають, що у Відні – голод, люди там виходять на мітинги. Центральна Рада обіцяє в разі підписання миру забезпечити союзників продовольством.
"Українці вже не ведуть із нами переговори, а диктують", – пише у своєму щоденнику граф Чернін після засідання 10 січня. Домовитись не виходить. Делегації залишають Берестя і їдуть до своїх столиць для узгодження позицій. Українську делегацію у поїздці до Києва супроводжують австрійські військові старшини.
У Києві делегатам не вдається провести нараду з урядом. Через війну з більшовиками ніхто не може приділити їм часу. Окремі міністри лише висловлюють побажання якнайскоріше укладати мир. Центральна Рада надає делегатам право самостійно ратифікувати договір із союзниками.
Олександр Севрюк і Микола Любинський залишають Київ уночі 29 січня. Через кілька годин у Києві розпочинається повстання більшовиків на заводі "Арсенал". Їдуть двома вагонами. У вагоні-салоні розмістилися делегати, у вагоні третього класу – вартові.
"Минали порожні станції. Жодного руху, люди мов вимерли", – згадує Севрюк. На станції Шепетівка – тепер районний центр на Хмельниччині – бачать натовп людей і потяг із синьо-жовтим і червоним прапорами. Посилають вартового на розвідку. Виявляється, станцію захопили більшовики. Червоноармійці оточують поїзд. На вікна вагонів із дипломатами направляють рушниці. Любинський просить зайти до вагону уповноважених. На це пристають троє більшовиків. У руках тримають револьвери. Сідають.
– Хто ви, куди й чого їдете? – цікавляться.
Любинський починає пояснювати російською. Його перебивають і просять говорити українською. Пояснюють, що вони – українці.
– Делегація Центральної Ради їде до Берестя заключати мир, – кажуть господарі вагона.
Більшовики наставляють на них револьвери:
– Вас заарештовано. Поїдете з нами до Проскурова (тепер місто Хмельницький. – Країна). Там розберуться.
Севрюк запрошує більшовиків до свого купе. Показує документи. Звертає увагу, що вони уповноважені вести перемовини із Радою робітничих і селянських депутатів. Більшовики бажають щасливої дороги.
"Ледве знайшли старшину, щоб для пристойності перевів нас на німецьку сторону", – згадує Олександр Севрюк про перетин лінії фронту 31 січня.
Снідають у Львові. Зустрічатися з галичанами австрійці не дозволяють. Але на вокзалі одному українцю вдається протиснутися між рядами охорони й чиновників і передати меморандум. У ньому йдеться про прагнення галичан жити спільно з іншими українськими територіями.
Наступного дня делегація прибуває до Берестя. Бачать, що з Троцьким приїхали представники Харківської ради робітничих і солдатських депутатів – Юхим Медведєв і Василь Шахрай. Наполягають, що вони є справжніми представниками українського народу. Голова делегації УНР Олександр Севрюк зачитує текст Четвертого універсалу. Вимагає визнати УНР самостійною й незалежною державою. Оттокар Чернін від імені Четверного союзу погоджується на це.
У більшовиків та українців не працює телеграф, тому ніхто не знає, як триває повстання у Києві. Гофман заявляє: в разі падіння Центральної Ради в українській столиці переговори припиняться. 3 лютого Троцький отримує радіограму про перемогу в Києві більшовицького повстання.
Керівник німецької делегації Ріхард фон Кільман приймає рішення залишити Берестя. За дві години після цього українській делегації вдається встановити телеграфний зв'язок із Києвом. Дізнаються, що Троцький обманув і що Київ контролює Центральна Рада.
Більшовики пропонують відправити представників від усіх учасників переговорів до Києва, щоб з'ясувати – чия влада в місті. Делегація УНР погоджується. Чернін телефоном хоче узгодити з Троцьким, хто поїде до Києва від більшовиків. Той відмовляється назвати прізвище представника. Стає зрозуміло, що росіяни обманювали.
Текст Берестейського мирного договору готують 8 лютого від полудня до пізньої ночі. Підписують його наступного дня, о 2-й годині.
"Усі дуже хвилювалися, бо з огляду на попередні інциденти не вірилось, що справа щасливо буде доведена до кінця", – згадував Микола Залізняк.
60 мільйонів пудів хліба – 983 тис. т, 4,5 тис. т м'яса та іншу сільськогосподарську продукцію Українська Народна Республіка зобов'язалася передати Німеччині та Австро-Угорщині протягом першої половини 1918 року
"Мир з Україною був підписаний під тиском голоду, що вже почався. Весною і літом 1918 року приїхало до нас з України 42 тисячі вагонів. Такі харчі було б неможливо дістати з якого-небудь іншого місця. Таким чином мільйони людей врятувалися від голодної смерті. Нехай подумають про це ті, що критикують Берестейський мир", –
Оттокар ЧЕРНІН (1872–1932), міністр закордонних справ Австро-Угорщини
Холмщина й Підляшшя увійшли до складу УНР
1917, 10 листопада – більшовицький уряд у Петрограді звернувся до Великої Британії та Франції з пропозицією негайно укласти перемир'я із Четверним союзом – Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Османською імперією.
1917, 24 грудня – український уряд – Генеральний Секретаріат – звернувся до воюючих і нейтральних держав із нотою про те, що Українська Народна Республіка є самостійною державою і бажає вислати своїх представників на мирні переговори. Країни Четверного союзу погодилися прийняти представників УНР.
1917, 25 грудня – розпочалася восьма сесія Центральної Ради. На ній обрали делегацію на мирні переговори на чолі з генеральним секретарем торгівлі й промисловості Всеволодом Голубовичем.
1918, 9 січня – розпочалися переговори за участю делегації УНР. Росіянам нагадують заяву їх уряду: "Ми в цілковитій згоді з принципом визнання права кожної нації на самовизначення аж до цілковитого відокремлення, не бачимо жодної перешкоди до участі українських делегатів у мирних переговорах". Її керівник Лев Троцький пропонує взяти перерву до 29 січня – для консультації з урядом.
1918, 1 лютого – до Береста прибули представники Харківського центрального виконавчого комітету рад України Юхим Медведєв і Василь Шахрай. Вони заявили, що більша частина України контролюється їх урядом.
1918, 9 лютого – представники Австро-Угорської імперії, Болгарського царства, Німецької імперії, Османської імперії й Української Народної Республіки підписують Берестейський мирний договір. УНР виходила з Першої світової війни, її визнали незалежною і рівноправною державою. Західноукраїнські землі Холмщина й Підляшшя входили до складу УНР. Німецька та Австро-Угорська імперії зобов'язувалися допомогти Центральній Раді звільнити територію України від більшовиків. Центральна Рада мала постачати до Німеччини й Австро-Угорщини продовольство. Таємним протоколом передбачалося об'єднання Східної Галичини й Буковини і створення Коронного краю з автономією у складі Австро-Угорщини.
1918, 3 березня – мирний договір у Бересті уклали більшовицький уряд Росії та Четверний союз. Від Росії відокремлювалися Польща, Литва, Естонія, Латвія і частина Білорусі. Росія зобов'язувалася визнати право українського народу на самовизначення, законність влади Центральної Ради на території України й укласти з нею мир. Цей договір уряд більшовиків анулював 13 листопада 1918 року – у зв'язку з капітуляцією Німеччини у Першій світовій війні.
1 
1
Коментарі