"Як побачитеся з Далем, — писав Тарас Шевченко із заслання 1847-го, у перший рік своєї солдатчини, приятелеві Василю Лазаревському, — то, поклонившись йому від мене, попросіть, щоб він благав В. Перовського (Оренбурзького генерал-губернатора. — "ГПУ") звільнити мене хоч би з казарми, тобто випросив би мені дозвіл малювати. Даль чоловік добрий, розумний і впливовий, він добре знає, як ми тут мучимося, і тяжкий гріх буде йому, якщо він не захоче замовити за мене хоч би одне слово".
Із Володимиром Далем вони познайомилися в Санкт-Петербурзі на літературних п'ятницях, які влаштовував у себе на квартирі український письменник Євген Гребінка. Він служив чиновником у столиці Російської імперії. Даль і Шевченко на ті зібрання часто навідувалися.
Володимир Даль декілька років був чиновником особливих доручень у графа Василя Перовського, і користувався його довірою. Через нього домігся, щоб Шевченка перевели на приватну квартиру. Та ще більше допоміг Даль у повному звільненні українського поета. Коли за 10 років Лазаревський був у службових справах в Оренбурзькій губернії, засланець Шевченко передав йому записку: "Звільнити мене від солдатчини може лише Перовський. У Перовського ж краще за всіх міг би клопотати Даль, особисто йому людина абсолютно близька". Колишній оренбурзький генерал-губернатор тепер служив у столиці. Лазаревський не зважився звернутися до Даля сам, а написав листа з проханням Шевченка. Володимир Іванович викликав його до себе:
— Розумні люди про такі речі міською поштою не пишуть. Що ви від мене втікаєте? — відчитав і запросив до себе в гості.
При зустрічі обговорили, як найкраще звернутися до графа Перовського, щоб визволити Шевченка. Свою участь у звільненні поета Даль обставив так делікатно, що той навіть і не здогадувався про його роль. "Єдиними винуватцями свого звільнення" називав лише віце-президента Художньої академії графа Федора Толстого і його дружину. Мабуть, тому Шевченко після прибуття із заслання до Нижнього Новгорода не одразу завітав до Володимира Івановича, який тут жив.
12 листопада 1857 року поет записав у щоденнику: "Причепурился я и отправился к В. И. Далю. Но почему-то, не знаю, прошел мимо его квартиры". Може, мав докори сумління, бо якось негативно відгукнувся про збірку оповідань Даля "Солдатские досуги": "Заглавие ложное, у русского солдата досуга не имеется". А ще 44-річний поет саме закрутив роман з 15-річною актрисою нижньогородського театру Катрусею Піуновою. Володимир Даль же був відомий строгістю правил у таких справах.
За п'ять днів Шевченко зважився. "Сделал визитацию В. И. Далю. И хорошо сделал, что я наконец решился, — полегшено записав у щоденнику. — Он принял меня весьма радушно, расспрашивал о своих оренбургских знакомых... и в заключение просил заходить к нему запросто. Не премину воспользоваться таким милым предложением".
Шевченко просив руки Піунової, але та відмовила. Поїхав до Петербурга. На прощання подарував Володимиру Івановичу автограф свого вірша "Рано-вранці новобранці". Більше з Далем вони не бачилися: за три роки поет помер.
Свій словник укладав 53 роки
Поет Василь Жуковський 1832 року пообіцяв познайомити Володимира Даля з уже відомим тоді Олександром Пушкіним. Але той вирішив особисто представитися поетові й подарувати вцілілий після конфіскації примірник своєї книжки "Русские сказки. Пяток первый".
Прийшов до його петербурзького помешкання. "Пушкін у той час винаймав квартиру на розі Горохової і Великої Морської, — згадував Даль. — Я піднявся на третій поверх, слуга прийняв у мене шинель в передпокої, пішов доповідати. Я, хвилюючись, ішов по кімнатах, порожніх і похмурих, — вечоріло. Узявши мою книжку, Пушкін відкривав її і читав спочатку, з кінця, де доведеться, і, сміючись, примовляв: "Дуже добре".
Володимир Даль розповів про свою багатолітню пристрасть до збирання слів. Набралося вже зо 20 тис.
— Так зробіть словник! — вигукнув Пушкін. — До зарізу потрібний словник живої розмовної мови. Та ви вже зробили третину словника. Не кидати ж тепер ваші запаси.
Над укладанням свого "Толкового словаря живого великорусского языка" Володимир Даль працював 53 роки — із 1819-го до 1872-го. Чотири нових слова, які почув від прислуги, доручив доньці внести до другого видання словника за тиждень до смерті. У словнику Даля із приблизно 200 тис. слів немало українських — позначав їх "малорусское" або "южнорусское". Як-от: аркуш,брунька, брехать, будинок, журба, балакать, бридкий, втікать, глузд, журиться, журба, знедужить, кавун, каганець, казать, кволий, квітка, квоктать, кишеня, ковзанка, коло, пан, панщина, папір, пацюк, перевертень, переказиться, перекладать, потилиця, спитай, реготать, робить, чобіт, свариться, скавучать, турбувать тощо.
Українську вивчив ще в дитинстві у Миколаєві. Няня-українка Ганна навчала його пісень і вишивати. 1844 року, подорожуючи з Євгеном Гребінкою Полтавщиною, Даль писав своїй дружині: "Я охотно здесь разговариваю чудесным украинским языком... Язык малороссов сохранил свою первозданную, непосредственную простоту, силу и красоту". На весіллі у Гребінки він був дружбою.
У Петербурзі Даль разом з Василем Лазаревським працював над укладанням тлумачного словника української мови. У листі ректорові Київського університету Михайлові Максимовичу писав, що словник на 8 тис. слів готовий. Але видати його не вдалося. Історики припускають, що весь цей масив слів син Лазаревського передав Борисові Грінченку для чотиритомного "Словаря української мови".
1801, 22 листопада — Володимир Даль народився в містечку Луганський завод — нині Луганськ. Його батько, данець Йоган Христиан фон Даль — лікарь, мовознавець і богослов — прийняв російське підданство і став Іваном Матвійовичем. Мати походила зі старовинного французького роду. 1805-го переїхали до Миколаєва. У 1814-1819 роках навчався в Петербурзькому морському кадетському корпусі. Служив мічманом на Чорноморському флоті.
1826 — поступив на медичний факультет університету в Дерпті, нині Тарту в Естонії. Як лікар-хірург брав участь у російсько-турецькій війні 1828-1829 років. Вечорами розпитував солдатів, як у їхніх селах називають ті або інші речі, як святкують весілля, які казки розповідають, що за пісні співають. Почуте записував у товсті зошити, перевозив їх разом із пожитками на верблюді.
1832 — перша книжка "Русские сказки, из предания народного изустного на грамоту гражданскую переложенные, к быту житейскому приноровленные и поговорками ходячими разукрашенные казаком Владимиром Луганским: Пяток первый". Незабаром видання конфіскували, автора заарештували, бо в казках запідозрили образу уряду. Начальник жандармського відділення Мордвинов писав міністру освіти про цю книжку: "В ней содержатся насмешки над правительством, жалобы на горестное положение солдата и пр.". Даля виручив поет Василь Жуковський, який був наставником сина імператора.
1833 — одружився з Юлією Андре (1816-1838). Переїжджають до Оренбурга, куди Даля переводять чиновником особливих доручень при військовому губернаторові. Матимуть сина й доньку. Овдовівши, 1840 року одружився з Катериною Соколовою (1819-1872). У них народяться три дочки. Служив статським радником міністерства внутрішніх справ у Петербурзі. 1849-го висланий до Нижнього Новгорода за оповідання "Ворожка", де йдеться, як циганка обдурила поліцейського. За 10 років перебирається до Москви. У 1863-1866 роках вийшло перше видання укладеного Далем "Толкового словаря живого великорусского языка".
1872, 4 жовтня — помер. Рік перед тим мав перший серцевий напад, після чого перейшов із лютеранства у православ'я.
3 
1
Коментарі
26