Торік інтернет-портал "Артпрайс" назвав американця Енді Ворхола найдорожчим художником року. Загальна вартість проданих із різноманітних аукціонів його картин, створених у 1960–1980-х, сягла $422 млн.
Насправді звали його Андрій Вархола. Його батьки Юрій та Юлія-Юстина в 1910-х роках виїхали до США в пошуках кращої долі з лемківського села Мікова неподалік містечка Межилабірці. Лемківщина — висунута найдалі на захід українська етнічна територія. Після Другої світової опинилася в межах Польщі та Словаччини. Ті околиці, звідки походили Вархоли, нині належать до останньої. 1921 року родина оселилася в місті Пітсбург, штат Пенсильванія.
Андрій-Енді народився 6 серпня 1928 року і був наймолодшим із трьох синів у родині. Коли хлопцеві було 13 років, від цирозу печінки помер батько. Андрій ріс закомплексованим і хворобливим. Доки старші брати Павло й Іван грали у футбол, малий цілими днями просиджував удома. Був "маминим синочком". Юлія-Юстина любила малювати, а щороку на Великдень із сином розмальовувала писанки. Мати жила з Енді майже до самої своєї смерті. Він зняв про неї 66-хвилинний фільм "Місіс Ворхол".
Після закінчення пітсбурзького технологічного інституту 21-річний Ворхол переїздить до Нью-Йорка. Працює над оформленням реклами. Робить ілюстрації для модних журналів "Воґ" і "Харперс Базаар".
— Я цілими днями ходив по місту в пошуках замовлень, а вночі працював, — описував він своє життя у 1950-х. — Квартири, в яких я жив, кишіли тарганами. Ніколи не забуду, як я приніс у кабінет Кармел Сноу в "Харперс Базаар" своє портфоліо, а звідти виліз тарган. Кармел пожаліла мене й дала роботу.
1962-го Ворхол організовує свою виставку. Головний об"єкт його полотен — банка популярного серед американців розчинного супу "Кемпбел". Картини різнилися лише кількістю цих банок — "Банка супу "Кемпбел", "32 банки супу "Кемпбел", "100 банок супу "Кемпбел", "200 банок супу "Кемпбел". Виставка мала шалений успіх. Художника починають називати "батьком поп-арту" — популярної в той час мистецької течії.
Власне, поп-арт існував і до Ворхолових супів. Іще на початку 1950 років група англійських художників обрала об"єктами своїх картин предмети повсякденного вжитку. Ворхол же перетворив це мистецтво на серійне виробництво. Художник працює над портретами знаменитостей — Мерилін Монро, Елвіса Преслі, Мао Цзедуна. На його картинах багато разів повторюється зображення банки кока-коли чи долара.
— Ви бачите рекламу кока-коли і знаєте, що президент п"є кока-колу, Ліз Тейлор п"є кока-колу і, це ж треба, ви також можете пити кока-колу. І жодні гроші на світі не допоможуть вам купити кока-колу кращу, ніж та, яку п"є бездомний за рогом.
Ця фраза художника стала крилатою.
До Ворхола приходять великі гроші. Він викуповує будівлю в центрі Нью-Йорка. Згуртовує навколо себе молодих митців. Це угруповання називає "Фабрикою". Щодня тут створюють десятки картин. Власні твори Ворхол виготовляв за технікою шовкографії. Фото з газети або зроблене щойно фотоапаратом "Полароїд" переносилося на полотно, розфарбовувалося яскравими кольорами — і картина готова. Таким чином на "Фабриці" щодня з"являлося до сотні нових картин, за рік — тисячі. Ширилися чутки, що замість останнього штриха художник мочиться на полотно.
Окрім того, Ворхол почав знімати кіно. У фільмі "Сон" майже п"ять з половиною годин показують сплячого поета Джона Джіорно. А в "Їжі" художник Роберт Індіана 35 хв. смакує грибами. Усього Енді Ворхол зняв більше півтисячі фільмів. Також створив власний журнал "Інтерв"ю", телеканал "Енді Ворхол ТіВі", продюсував музичний гурт "Вельвет Андеґраунд".
Ворхол не був одруженим, відверто називав себе бісексуалом. 1965 року на одній із вечірок познайомився із 22-річною Іді Седжвік. Вона стає частою гостею "Фабрики". Менш ніж за рік Енді зняв її в понад десятку своїх фільмів. Згодом Седжвік пішла від нього до іншого відвідувача "Фабрики" — рок-музиканта Боба Ділана. За п"ять років Іді померла від передозування снодійним. На похорон колишньої коханки Енді не приїхав.
Квартири, в яких я жив, кишіли тарганами
1967 року 31-річна Валері Соланас надіслала Ворхолу рукопис п"єси "Підніми свою задницю". Енді текст не сподобався, він його загубив. Жінка неодноразово просила повернути їй сценарій. 3 червня 1968-го вона прийшла на "Фабрику" з двома револьверами. Тричі вистрелила у Ворхола, тоді поранила критика Маріо Амайя і хотіла стріляти в менеджера Ворхола Фреда Ґаджса, проте пістолет заклинило. Валері вийшла на вулицю, купила морозиво. Потім підійшла до вуличних регулювальників і заявила:
— Щойно я стріляла в Енді Ворхола.
Соланас засудили на три роки ув"язнення. Кулі пробили художнику живіт. Він одужав, але до кінця життя мусив ходити в корсеті: лікарі неправильно зшили м"язи.
21 лютого 1987-го 58-річному Енді Ворхолу зробили операцію на сечовому міхурі. Увечері медсестра поміряла температуру й зачинила палату. На ранок художника знайшли мертвим. Серце хворобливого Енді не витримало. Поховали його на греко-католицькому цвинтарі в рідному місті, поряд із могилами батьків.
— Він був вельми релігійною людиною. Але не хотів, щоб люди про це знали, бо це приватна справа, — згадував брат Енді.
Свій спадок, який оцінювали в понад $100 млн, Енді Ворхол заповів фонду, який опікувався художніми організаціями. Найбільше робіт Ворхола — 12 тис. — зберігається в його музеї в Пітсбургу. Кілька є в музеї міста Межилaбірці, що на сході Словаччини.
3 
1
Коментарі