— На Пасху даже небо відкривається, — стверджує 63-річна Валентина Вівчаренко із села Галяве Чорнухинського району на Полтавщині. — Сонечко сходить і стає на небі, а потім отак грає, скаче — радується. І всі люди радіють, шо Бог воскрес із мертвих, і уся природа оживає. А ще старі люди колись казали, що соловей перший раз співає в час ночі на Всьоношну. Як тільки Христа знімуть, так він і засвище.
Великодньої ночі, коли відкривається небо, на мить вода в колодязях перетворюється на вино.
Дріжджі для паски в Галявому й Чорнухах іще донедавна робили самі з хмелю, який вирощували на городах. Магазинним не довіряли. Пасок пекли від п'яти до десятка — щоб вистачило протягом свят усіх пригостити. Коли хазяйка ставить їх у піч, примовляє:
— Паски в піч, а ви, дівчата, не сидіть та замуж ідіть. Паски випікайтеся, а ви заміж поспішайтеся.
Вірять, що можна вигнати з хати тарганів, цвіркунів, павуків, якщо тією лопатою, якою паску ставили в піч, стукнути в кожен куток, приказуючи:
— Буду в піч паски саджати, а ви, таргани й стоноги, пріч виходьте з моєї світлиці в темницю.
— Несуть святити також ковбаси, стегно, м'ясо і сало, масло й сир, ще й той ніж, яким паску будуть краяти, — додає Валентина Вівчаренко. — Крашанок десятка два, а то й більше. Зараз уже святять і бутилку водки чи вина. Чималий кошик вийде. Колись святили у ночвах, бо у кошіль усе не поміщалося. Несуть усе це до церкви і ставлять кругом храму, запалюють свічечку, а батюшка святить і всіх поздоровляє: "Христос воскрес!".
До великоднього кошика кладуть також голку. Нібито якщо подивишся крізь її вушко на сонце, то вилікуєшся від "курячої сліпоти". Освячена на Великдень сіль оберігає від "лихого ока", а свячений хрін садять де-небудь у кутку обійстя, щоб не забігла у двір "скаженюка" — хвора тварина.
— Паска в хату, а ти, нечистий, з хати! — із такими словами переступають поріг, повернувшись із церкви.
Уся родина збирається за святковим столом, щоби протягом року всі трималися вкупі, жили в злагоді. Розговляються свяченим яйцем, яке хазяїн розрізає на стільки частин, скільки є домочадців. При цьому тричі говорить:
— Христос воскрес!
У кого болять зуби, радять розговлятися свяченим хроном. А щоб мати рум'яне обличчя, дівчатам і жінкам перед тим, як сісти до святкового столу, слід умитися водою, в яку поклали свячену крашанку.
— На стіл ставлять багато всього, щоб цілий рік до наступної Паски бути багатим, — додає Валентина Вівчаренко. — І м'яса багато, і картошку-жаркоє — ну, щоби був достаток.
На Полтавщині на Великдень подають борщ, зварений із гуски або курки, яку начиняють пшоном. Готують також пироги із м'ясом, сиром, маком, горохом. Протягом усіх свят стіл має бути постійно накритий. Страв на ньому — якомога більше, різноманітних, і всі їх треба скуштувати.
Одну паску причепурять рушником, обкладуть крашанками і залишають стояти на покуті під іконами протягом усього наступного тижня. Бо доки під іконою стоїть свячена паска, нечиста сила до оселі не ввійде.
Залишків освяченої великодньої їжі не викидають, а закопують на полі, щоб не було на ньому осоту й бур'янів. Вірять, що шкаралупа від крашанок, зарита на подвір'ї, відвертає бурю та град від усієї господи. Свячене закопують також у клуні — щоб миші хліба не їли.
— Під час експедиції на Полтавщину 1993 року старі люди мені розповідали, як у них у селі Котельва ще "до колгоспів" Великдень святкували, — згадує етнограф Олексій Доля, 46 років. — Діду Олександрові Лютенку було 90 років, а Степанові Коваленку — 91 рік. Згадували вони, що за тиждень-два перед Пасхою збиралися парубки до церкви і робили "пузирі" — це такі ліхтарі. Каркас із дерев'яних планок або з вербових прутиків обклеювали різнокольоровим папером, а всередині ставили свічку. Цими ліхтарями прикрашали і церкву, і свою хату. Для храму робили у вигляді Євангелія, підсвічника, чаші й на Великдень розвішували навколо церкви, по огорожі. У черепочок насипали тирси, наливали гасу, запалювали, ставили на стовпчиках огорожі. Той маленький вогонь блимав під час усієї всеношної. А в кожному дворі теж запалювали такий "пузир", або ж, як іще казали, "бочоночок". Його вішали на велике дерево, найбільше на тополю, або спеціально ставили високу, до 5 метрів, жердину. І вночі, коли люди йшли до церкви, вся Котельва сяяла вогнями.
Жінки ходили христосуватися до баби-пупорізки
На перший і другий день Великодніх свят ходять вітати родичів, хрещених, сусідів і добрих знайомих. Цей зветься "хрестування" або "волочільне".
— Я ще сам у років 10-12 ходив "хрестувать" до сусідів і по родичах у своєму рідному селі Плішивець Гадяцького району на Полтавщині, — згадує етнограф Олексій Доля, 46 років. — Приходиш і кажеш: "Христос воскрес!". А тобі відповідають: "Воістину воскрес!". І так тричі. Виносять тобі крашанки, паски, ковбаси або ще чогось. Грошей тоді, правда, не давали, тільки їжу. А в сусідньому з Котельвою селі Куземине ходила "хрестувать" із звіздою ціла ватага парубків.
Про звичай виголошувати великодні вірші-"орації", які з козацьких часів зберігалися на Харківщині, розказувала 2006-го тоді 94-річна Христина Караськова із села Гусинка Куп'янського району:
— На Паску в нас під вікнами "віршували". Ходили і хлопці, й дівчата, і мужики, й жінки — від двору до двору. Їх за це вгощали і давали гроші. Прийдуть і кажуть:
Христос воскрес! Христос воскрес!
Рад мир увесь. Не сам он знесь,
А сам з собою, душу з покою...
Жінки несли до пупорізної баби, яка допомагала їм при пологах, а хрещеники до хресних батьків "волочільне": загорнуті в хустку калач, крашанки, паску. Прийшовши, христосувалися, обмінювалися подарунками й частувалися свяченим.
— А дорослі йшли на кладовище "христосуватися з родичами", несли їм крашанки і паску, — продовжує Олексій Доля. — Прийдуть, хреста поцілують, скажуть "Христос воскрес". Усе залишають, що принесли, на могилках.
За народними переказами, із того світу на Великдень відпускають душі померлих. Протягом тижня вони перебувають серед живих.
Фруктові дерева сокирою будили від сну
Звичаї запалювати вогні та розкладати вогнища біля храмів великодньої ночі пов'язані із євангельськими переказами про вогонь, біля якого грілися апостоли, чекаючи на Ісуса Христа. Сягають вони також прадавніх уявлень, що раз на рік, на Великий день, коли природа відроджується після зими, треба оновити й старий вогонь, розкласти нове багаття, яке зігріє землю, пробудить її від сну.
Новим має бути й святковий великодній одяг.
— На Пасху обов'язково зроби собі обновку, треба в усьому новому бути, — радить Валентина Вівчаренко. — У перешитому не можна. Погана прикмета: не буде цілий рік нових обновок, нічого нового не купуватимеш.
Пробуджують від зимового сну фруктові дерева. Великодньої неділі йдуть у садок, трясуть гілля й примовляють:
— Прокидайтеся, годі спати, вже прийшла весна!
Дерева, які давно не плодоносили, лякають:
— Не будеш родити, я тебе зрубаю! — і замахуються сокирою або стукають по стовбурі палицею.
Після цього "налякане" дерево має обов'язково щедро вродити.
2 
1
Коментарі
9